олімпійському чемпіонаті. До цього часу моя репутація, безумовно, випереджала мене. Батьки забирали своїх дітей із турніру, боячись, що їм доведеться битися зі мною. Джон Кондон, який був у журі турніру «Золотих Рукавичок», не дозволив мені брати участь у змаганні.
– Я бачив, як ти борешся. Ти занадто навіжений. Я не можу дозволити тобі битися з цими дітьми. Ти розірвеш їх на частини.
Моя друга Юнацька Олімпіада почалася добре. Ми повернулися до Колорадо, і в своїх попередніх матчах я нокаутував усіх своїх суперників. А потім настав час фіналу, де мені належало захищати свій титул. Ось саме тоді мої нерви почали здавати від тиску. Я побачив усі камери, і моя невпевненість почала виявлятися. Там були всі ці авторитетні боксерські представники, які говорили про мене хороші речі. Я думав, що це чудово, але що все це закінчиться, тому що я був брудний та паскудний. Проте, навіть будучи таким, яким я був, я не хотів підводити Браунсвіл. Кас багато разів говорив мені, що якби я слухав його, то «люди допомагали б моїй мамі носити її сумки з покупками, щойно узрівши її на вулиці».
Я не міг упоратися з усім цим тиском. Перед фіналом Кас відвів мене вбік.
– Майку, це реальний світ. Бачиш усіх цих людей? – і він показав на коло чиновників, боксерських представників та репортерів у залі.
– Вони тебе більше не любитимуть, якщо ти програєш. Якщо ти не забезпечиш їм гарне шоу – розлюблять тебе. Раніше я всім подобався. Повір, коли мені було біля п’ятдесяти, молоді красиві жінки ганялися за мною повсюди. Тепер, коли я вже старий, нікому я більше не потрібен».
За десять хвилин до бою мені потрібно було вийти подихати свіжим повітрям. Тедді пішов зі мною.
– Просто розслабся, Майку, просто розслабся, – сказав він.
Але я вже не контролював себе. Я почав істерично плакати. Тедді обійняв мене за плечі.
– Це просто ще один матч. Ти робив це в спортзалі з кращими бійцями, ніж цей хлопець, – спробував він втішити мене.
– Я – Майк Тайсон … – схлипував я. – … мене всі люблять.
Я не міг вичавити з себе жодної путньої фрази. Я намагався сказати, що якщо програю, то більше нікому не буду потрібен. Тедді втішив мене і сказав, щоб я не дозволяв своїм почуттям взяти верх наді мною.
Коли я вийшов на ринг, мій противник уже чекав на мене. Це був білий хлопець висотою 6 футів 6 дюймів на ім’я Келтон Браун. Я взяв себе в руки, зібрав усю свою мужність у кулак. Ми вийшли на середину рингу, щоб отримати інструкції, і я так пронизливо подивився йому в обличчя своїм злісним поглядом, що рефері був змушений відштовхнути мене і дати попередження ще до початку бою. Пролунав дзвінок, і я накинувся на нього. Не минуло й хвилини, як я вже так майстерно бив його, що його тренеру довелось кинути рушник[8]. Тепер я був дворазовим олімпійським чемпіоном серед юніорів.
Після того, як я підняв руку, до мене підійшов телекоментатор і взяв у мене інтерв’ю на рингу.
– Майку, ти, мабуть, дуже задоволений тим, як розвивалася
Означає прохання про завершення бою і поразку підопічного –
