з сумом подумала вона, стукаючи у двері.
Та ось пан Гаррісон відчинив їх, сором’язливо всміхаючись, і запросив її увійти, говорячи тоном м’яким і дружнім, хоча й трохи нервовим. Він відклав убік свою люльку й надів пальто, а тоді дуже ввічливо запропонував Енн присісти на страшенно запилене крісло. Прийом проходив би дуже приємно, якби тільки не той балакучий папуга в клітці, що вирячився на них своїми злими жовтими очиськами. Не встигла Енні присісти, як Джинджер закричав:
– Лишенько, навіщо сюди заявилася ця руда вітрогонка?
Складно було б визначити, у кого лице в цю мить почервоніло сильніше: в пана Гаррісона чи в Енн.
– Не зважай на цього папугу, – сказав пан Гаррісон, гнівно глянувши на Джинджера. – Він… він завжди говорить нісенітниці. Я взяв його у свого брата, котрий був моряком. Моряки не дуже схильні підбирати слова, а папуги тільки все повторюють.
– Так, я розумію, – сказала бідолашна Енн, згадуючи про свою місію, яка гамувала обурення. Вона не могла дозволити собі ображати пана Гаррісона за таких обставин, це вже напевне. Коли ти щойно так нашвидкуруч продав джерсійську корову одного чоловіка без його відома чи згоди, то не слід ображатися, якщо його папуга говоритиме тобі щось неприємне. Незважаючи на це, «руда вітрогонка» була не такою покірною, як мала б.
– Я прийшла зізнатися вам у дечому, пане Гаррісон, – рішуче сказала вона. – Це… це стосується… тієї джерсійської телиці.
– Хай йому грець! – нервово вигукнув пан Гаррісон. – Вона знову втекла й полізла до мого вівса? Ну, та неважливо… справді, я… я вчора погарячкував, це факт. Нічого, якщо вона й полізла туди.
– Ох, якби ж то справа була в цьому, – зітхнула Енн, – та те, що сталося, в десять разів гірше. Я не…
– Хай йому грець! Ти хочеш сказати, що тепер вона полізла до пшениці?
– Ні… ні… не до пшениці. Але…
– Тоді до капусти! Вона була в капусті, яку я вирощував для виставки?
– Вона НЕ була в капусті, пане Гаррісон. Я вам зараз усе розповім… тому я й прийшла до вас, але, будь ласка, не перебивайте. Від цього я так хвилююся! Просто дайте мені розповісти всю історію і не кажіть нічого, аж доки я не закінчу – а тоді, я певна, вам захочеться багато чого сказати, – подумки підсумувала Енн.
– Гаразд, більше ні слова не казатиму, – погодився пан Гаррісон і дотримав обіцянку. Та от Джинджер не був зв’язаний жодними домовленостями, тож продовжував періодично вигукувати «Руда вітрогонка!», аж доки Енн не на жарт розізлилася.
– Вчора я закрила свою джерсійську корівку в загоні. Вранці я поїхала до Кармоді, а коли повернулася, то побачила, що вона на вашому вівсяному полі. Ми з Діаною намагались її наздогнати, і ви собі й уявити не можете, як нам було складно. Я була страшенно мокра, втомлена й роздратована, і саме в ту мить повз проїжджав пан Ширер, який запропонував купити в мене корову. Я так одразу й продала йому її за двадцять доларів.
