особливий день, пані лікарко, люба, – урочисто промовила вона.
– О, Сьюзан, неособливих днів немає. Кожен день чимось відрізняється від інших. Ви не помічали?
– Так, Ваша правда, пані лікарко, люба. Навіть минулої п’ятниці, коли дощило увесь день, було так похмуро, моя велика рожева герань випустила пуп’янки, а вона ж довгих три роки взагалі не цвіла. А Ви помітили квітки-черевички, пані лікарко, люба?
– Помітити! Та я таких черевичків ще в житті не бачила, Сьюзан. Як тобі вдалося їх так виростити? (Ось тут я зробила Сьюзан справді щасливою й навіть не збрехала. Я справді таких квіточок ще ніколи не бачила… дякувати Богу!).
– Це результат постійного догляду та уваги, пані лікарко, люба. Але я повинна з Вами поговорити. Думаю, Волтер щось підозрює. Не сумніваюся, що якесь дитинча з Глена щось йому розповіло. Зараз багато дітей знають більше, аніж належить. Волтер одного разу так серйозно мені заявив: «Сьюзан», – сказав він, – а діти дуже дорогі?». Люба пані лікарко, я була ошелешена, але не втратила самовладання. «Дехто каже, що діти – це розкіш» – відповіла я, – але в Інглсайді ми вважаємо, що діти – це необхідність». А тоді я вголос поскаржилася на сороміцьку ціну всього в крамницях Глена. Боюся, я схвилювала дитинча. Якщо він щось Вам скаже, пані лікарко, люба, ви будете готові.
– Я певна, ти дуже гарно вийшла з ситуації, Сьюзан, – спантеличено відповіла Енн. – Думаю, саме час усім їм дізнатися, на що ми сподіваємося.
Але найприємнішим став прихід Гілберта. Вона саме стояла біля вікна й спостерігала, як з моря підкрадався густий туман, простягаючись на освітлені місяцем дюни та гавань, у бік довгої вузької долини, яка розкинулася в підніжжі Інглсайду, де й розташувалося містечко Глен Сент Мері.
– Прийти наприкінці важкого робочого дня й зустріти тебе! Ти щаслива, Енніша з Енн?
– Щаслива! – Енн нахилилася й вдихнула аромат яблуневого цвіту з квітучих гілочок, які Джем поставив у вазу на її туалетний столик. Вона відчувала любов, якою її оточили з усіх сторін. – Гілберте, любий, добре цілий тиждень побути Енн із Зелених Дахів, але в сотні разів краще повернутися назад і стати Енн з Інглсайду.
ІV
– Категорично ні, – сказав лікар Блайт таким тоном, що Джем одразу усе зрозумів.
Джем знав, що шансів на те, що татко змінить думку чи що мама спробує його вмовити, немає. Було очевидно, що тут мама з татком були заодно. Карі очі Джема потемніли від люті та розчарування, коли він дивився на своїх жорстоких батьків… він втупився в них… навіть ще сердитіше, коли вони, нехтуючи його поглядами, продовжували вечеряти, наче нічого й не сталося. Звичайно, тітка Мері Марія помітила його погляди… ніщо не сховається від її сумних блідо-блакитних очей… але здавалося, це її тільки розсмішило.
Берті Шекспір Дрю грався з Джемом пополудні. Волтер пішов до старого Будинку Мрії, погратися з Кеннет та Персіс Фордами, а Берті Шекспір розповів Джему, що всі хлопці з Глена
