наскільки часто чистять комини. Вона, як виявилося, боялася вогню. «І я завжди казала, що комини в цьому будинку не достатньо високі. Сподіваюся, що ліжко добре провітрена, Енні. Вогка постіль – це ж жахливо».
Вона зайняла гостьову кімнату Інглсайду… ну, і випадково всі інші кімнати дому, окрім кімнати Сьюзан. Ніхто дуже не тішився її приїзду. Джем після першого погляду на неї чкурнув на кухню й прошепотів Сьюзан: «А ми можемо сміятися, поки вона тут, Сьюзан?» Очі Волтера наповнилися слізьми, щойно він побачив тітку, тож осоромленого хлопця вигнали з кімнати. Двійнята не чекали, поки їх виженуть, і втекли з кімнати самі. Навіть Креветка, Сьюзан тому свідок, втекла й вмостилася на задньому дворі. Тільки Ширлі стояв на своїх двох, безстрашно дивлячись на неї своїми карими круглими очима, у міцних та безпечних Сьюзиних обіймах. Тітка Мері Марія подумала, що в дітей Інглсайду манери просто жахливі. А чого чекати, якщо їхня мама «пише для газет», а батько думає, що вони – просто ідеальні, тільки тому, що то його діти, і наймає служницю на подобі Сьюзан Бейкер, яка не знає свого місця? Але вона, Мері Марія Блайт, зробить усе, що зможе, для бідолашних внучат кузини Джона, поки буде в Інглсайді.
– Твоя молитва надто коротка, Гілберте, – незадоволено промовила вона, коли вони вперше сіли за стіл. – Можливо, я виголошу молитву, поки я тут? Дам хороший приклад твоїй родині.
Сьюзан з жахом спостерігала, як Гілберт погодився, і тітка Мері Марія помолилася перед вечерею.
– То радше служба Божа, а не молитва, – буркотіла Сьюзан за вечерею. Сьюзан потайки погодилася з тим описом Мері Марії Блайт, який їй дала племінниця. «Від неї завжди погано пахне, тітко Сьюзан. То не просто неприємний… а поганий запах». Гледіс вміла все розставити на свої місця, відзначила Сьюзан. Зрештою для усіх, не таких упереджених, як Сьюзан, панна Мері Марія Блайт не виглядала надто хворою жіночкою у свої п’ятдесят п’ять. У неї були, як вона сама вважала, «аристократичні манери», обрамлені завжди прилизаними сивими кучерями, які схоже щодня ображали маленьку гостру гульку сивого волосся Сьюзан. У неї завжди був гарний одяг, вона одягала довгі бурштинові кульчики та модні високі комірці, які сягали її тонкого горла.
– Врешті-решт нас не повинна соромити її присутність, – відреагувала Сьюзан. Але що б подумала тітка Мері Марія, якби дізналася, що Сьюзан так себе втішає, залишилося таємницею.
V
Енн збирала оберемок червневих лілій, аби поставити їх у вазу у своїй кімнаті, й ще один букет півоній, вирощених Сьюзан, вона збиралася залишити на столику Гілберта в бібліотеці… півоній молочно-білого кольору з криваво-червоними вкрапленнями посерединці, наче Божий поцілунок. Повітря оживало після незвично спекотного червневого дня, і важко було сказати, гавань була срібною чи золотою.
– Сьогодні буде неймовірний захід сонця, Сьюзан, – промовила вона, коли проходила повз і поглянула на вікно кухні.
– Я не зможу сповна насолоджуватися заходом сонця, поки
