любий, чому ти не в ліжечку? Ти нас… нас трохи налякав… ми не могли тебе знайти… навіть не думали, що ти тут…
– Я хотів тут лягти, щоб бачити, коли ви з татком приїдете до воріт і будете вдома. Мені було надто самотньо йти до ліжка.
Мама стиснула його в обіймах… і понесла до ліжечка. Так добре, коли тебе цілують… відчувати, як вона легким порухом розправляє навколо нього простирадло – усе це давало йому можливість відчути, що тут його люблять. Яка, зрештою, різниця – побачив би він, як набивають ту стару змію чи ні? Мама така чудова… найкраща мама з усіх. У Глені маму Берті Шекспіра називають «Пані Друга Скнара», така уже вона жаднюга, а він знав… бачив… що вона давала Берті ляпаса за будь-яку дрібницю.
– Мамусю, – сонно промовив він, – я обов’язково принесу тобі квіти наступної весни… і кожної весни приноситиму. Можеш мені вірити.
– Звичайно можу, любий, – відповіла мама.
– Що ж, якщо вся ця метушня нарешті закінчилася, думаю, ми нарешті можемо видихнути й повернутися до своїх спалень, – сказала тітка Мері Марія.
Але в її тоні можна було вловити нотки сварливого полегшення.
– Яку дурницю я втнула! Забути про підвіконня! – мовила Енн. – Оце доля над нами посміялася. Лікар цього точно нам не забуде, будьте певні. Сьюзан, зателефонуйте, будь ласка, пану Флеггу, скажіть, що ми знайшли Джема.
– А як же він з мене сміятиметься, – щасливо відповіла Сьюзан. – Не те щоб я переживала… може сміятися, скільки заманеться, головне, що маленький Джем – у безпеці.
– Не завадило б горнятко чаю випити, – жалібно зітхнула тітка Мері Марія, поправляючи вишитих драконів на своїй худорлявій фігурі.
– За хвилинку все буде! – швиденько відповіла Сьюзан. – Ми ще довго сьогодні не зможемо стулити очей. Пані лікарко, люба, як тільки Картер Флегг зачув, що маленький Джем у безпеці, він сказав «Дякувати Богу». Я більше ніколи й слова поганого про того чоловіка не скажу, не важливо, які ціни він поставить. Пані лікарко, люба, як думаєте, може, нам завтра пообідати курчам? З нагоди невеличкого святкування, так би мовити. А на сніданок маленький Джем поласує своїми улюбленими мафінами.
А тоді пролунав ще один телефонний дзвінок… цього разу від Гілберта, який сказав, що з Гарбоу до міської лікарні привезли немовля з серйозними опіками, і щоб на нього до ранку не чекали.
Енн виглянула у вікно й кинула вдячний погляд на світ, перш ніж піти спати. З моря дув холодний вітер. Під освітленими місячним сяйвом деревами Впадини котилася нічна радість. Енн уже навіть могла сміятися… за тим сміхом крився трепет… від паніки, яка нахлинула на них годину тому, абсурдних пропозицій тітки Мері Марії й жахливих спогадів. Її дитятко – в безпеці, а Гілберт зараз веде боротьбу за ще одне дитяче життя… Любий Боже, допоможи йому… і тій матері… і усім мамам, де б вони не були. Нам так потрібна допомога, чуйні й люблячі серця, розум, який вестиме нас, любов і розуміння.
Доброзичлива
