Ніде… ніде в будинку його не було. Пройшовшись від горища до підвалу, Енн повернулася до вітальні в стані, загрозливо близькому до паніки.
– Я звичайно не хочу, щоб ти хвилювалася, Енн, – мовила тітка Мері Марія, похмуро стишуючи голос, – але ти дивилася в бочці для дощової води? Маленький Джек МакГрегор потонув у такій бочці минулого року.
– Я… я там дивилася, – відповіла Сьюзан, знову заламуючи руки. – Я взяла палицю й тикала нею…
Серце Енн, що завмерло після питання тітки Мері Марії, знову забилося. Сьюзан зібралася й перестала заламувати руки. Вона надто пізно згадала, що любій пані лікарці не можна хвилюватися.
– Давайте заспокоїмося й зосередимося, – сказала вона тремтячим голосом. – Як ви й казали, пані лікарко, люба, він має бути десь тут. Він же не міг просто розчинитися в повітрі.
– А ви дивилися в кошику з вугіллям? А в годиннику? – спитала тітка Мері Марія.
Сьюзан таки дивилася в кошик з вугіллям, але про годинник навіть не подумала. То був доволі великий годинник, де маленький хлопчик спокійнісінько міг сховатися. Енн, навіть не подумавши, якою абсурдною є здогадка про те, що Джем скоцюрбиться й просидить чотири години в годиннику, побігла туди. Але й там Джема не було.
– А я відчувала, щось має статися, коли ввечері лягала спати, – промовила тітка Мері Марія, стискаючи обома руками скроні. – Коли я, як завше, читала одну з частин Біблії, слова «Не хвалися завтрашнім днем, бо не знаєш, що день може вродити[4]» одразу впали мені в око. То був знак. Енн, тобі краще готуватися до найгіршого. Він міг піти гуляти до болота. Шкода, що в нас немає хоча б кількох натренованих собак.
З титанічними зусиллями Енн вдалося засміятися.
– Боюся, боліт у нас немає, тітонько. От би в нас був старий сеттер[5] Рекс, але його отруїли… А він би Джема швидко знайшов. Я певна, ми всі просто себе накручуємо.
– Томмі Спенсер у Кармоді таємниче зник сорок років тому. Його так ніколи й не знайшли… або знайшли? Ну, у будь-якому разі, від нього тільки й скелет лишився. Нема з чого сміятися, Енні. Не розумію, як ти можеш залишатися такою спокійною.
Задзвонив телефон. Енн і Сьюзан переглянулися між собою.
– Я не можу… Не можу взяти трубки, Сьюзан, – прошепотіла Енн.
– І я не можу, – категорично відмовилася Сьюзан.
Усі ці дні вона проклинала себе за виявлену слабину перед Мері Марією Блайт, але нічого не могла вдіяти. Після двох годин напружених пошуків і марних сподівань Сьюзан була ладна крізь землю провалитися.
Тітка Мері Марія покрокувала до телефону й взяла слухавку. Силует її бігуді на стіні нагадував роги, і Сьюзан, незважаючи на всі пережиті муки, здалося, що то сам диявол.
– Картер Флегг каже, що вони обшукали все, але жодних слідів хлопця так і не знайшли, – холодно відрапортувала тітка Мері Марія. – Він каже, що рибальський човен знайшли посередині ставу, але в ньому, як вони запевнили,
Старий Завіт (Приповідки Соломона), переклад І. Хоменка (
Порода собаки (
