сказати, що він був «найпротивнішим з усіх Паркерів» і мав кличку «Свинтус». На те були свої причини. Волтер не злюбив його з першого погляду… щетина на голові, зле обличчя збитошника, вкрите веснянками, і вирячені голубі очиці. Фред Джонсон був однолітком Білла, Волтеру він теж не сподобався, хоча то був гарний на вигляд хлопчина з русявими кучерями та карими очима. Його сестрі Опал було дев’ять, у неї також вилися кучері, були карі очі… кусючі карі очиська. Вона пригорнула до себе восьмирічну Кору Паркер, у якої була напрочуд видовжена голова, і вони обоє удостоїли Волтера поглядом. Якби не Еліс Паркер, Волтер, очевидно, розвернувся б і кинувся навтьоки.
Еліс було сім. У Еліс були найчарівніші маленькі золоті кучерики на голівці. У Еліс були голубі оченята, м’який, як фіалочки у Впадині, погляд. Щічки в Еліс були рожеві з ямочками. Еліс була вдягнена в крихітну гофровану сукенку й була схожа на квіточку в танці. Еліс усміхнулася до нього так, наче знала його все життя. Еліс була другом.
Фред почав розмову.
– Привіт, синку, – зверхньо мовив він.
Волтер одразу відчув цю зверхність і зрозумів, що вона націлена на нього.
– Мене звати Волтер, – чітко вимовив він.
Фред повернувся до інших з награним захопленням. Зараз він покаже цьому селюку!
– Він каже, його звати Волтер, – звернувся він до Білла, перекривлюючи гостя.
– Він каже, що його звати Волтер, – сказав Білл до Опал.
– Він каже, що його звати Волтер, – звернулася Опал до задоволеного Енді.
– Він каже, що його звати Волтер, – мовив Енді до Кори.
– Він каже, що його звати Волтер, – захихотіла Кора до Еліс.
Еліс не сказала нічого. Вона просто із захопленням дивилася на Волтера, а її погляд змусив його зібратися докупи, поки всі навколо разом скандували «Він каже, що його звати Волтер», а тоді вибухнув глузливим сміхом.
«Як гарно дітки забавляються!» – самовдоволено подумала пані Паркер, аж сяючи від задоволення.
– Я чув, як мама казала, що ти віриш у фей, – сказав Енді, нахабно зиркаючи на Волтера.
Волтер звисока поглянув на них. Він не хотів, аби його принижували перед Еліс.
– Феї існують, – рішуче промовив він.
– Ні, – відповів Енді.
– Так, – сказав Волтер.
– Він каже, що феї існують, – розповів Енді Фреду.
– Він каже, що феї існують, – сказав Фред Біллу… так, наче вони знову збиралися розіграти спектакль.
Для Волтера то були справжнісінькі тортури, адже з нього ще ніколи не насміхалися, він не міг до цього звикнути. Він кусав губи, аби не дати сльозам скотитися. Він не повинен плакати перед Еліс.
– А якщо ми тебе защипаємо? – вимогливо спитав Енді, який уже зрозумів, що Волтера виховували в тепличних умовах, тож, певне, весело
