полетиш ні в який шторм.
Вони сиділи на своєму порозі з червоного піщаника, наближався вечір. Довкола них панував спокій – на землі, в морі й на небі. Над ними кружляли сріблясті чайки. Горизонт був облямований рядами ніжно-рожевих хмар. Тишу в повітрі порушувала тільки пісня вітру та хвиль. Бліді айстри колихалися в сухих, імлистих лугах між ними та гаванню.
– Лікарі, які всю ніч доглядають хворих, думаю, мають не вельми пригодницький настрій, – поблажливо сказала Енн. – Якби ти виспався минулої ночі, то так само готовий би був зараз до польоту фантазії.
– Я добре попрацював минулої ночі, Енн, – тихо сказав Гілберт. – Дякуючи Богу, я врятував життя. Це вперше я таке можу сказати. Всі інші рази я хіба допоміг; але, Енн, якби я всю ніч не сидів в Елонбі й не боровся зі смертю, та жінка померла б до ранку. Я спробував експеримент, який в Чотирьох Вітрах ще не випробовували. Не думаю, що хтось таке взагалі десь раніше робив за межами лікарні. Минулої зими в Кінгспорті його вперше провели. Я б теж не посмів, якби не було очевидним, що жодного іншого виходу немає. Я ризикнув – і все вдалося. У результаті врятовано добру жінку й матір на довгі, щасливі роки життя. Коли я сьогодні вранці їхав додому, і над гаванню підіймалося сонце, я подякував Богу за обрану мною професію. Я взяв участь в нелегкому бою й переміг – подумай тільки. Енн, ПЕРЕМІГ в бою проти Великого Руйнівника. Ось чим я мріяв займатися, коли ми розмовляли з тобою про те, що хочемо робити в житті. Та моя мрія здійснилася сьогодні вранці.
– Це єдина твоя мрія, яка здійснилася? – спитала Енн, яка добре знала, якою буде відповідь, але все одно хотіла її почути.
– ТИ знаєш, Енн, дівчинко, – сказав Гілберт, всміхаючись їй у вічі. У цей момент на порозі маленького білого будинку на узбережжі Гавані Чотирьох Вітрів сиділо двоє абсолютно щасливих людей.
Тепер Гілберт змінив інтонацію й сказав:
– Я мав чекати на корабель на нашій під’їзній алеї?
Енн глянула й скочила на ноги.
– Це або пані Корнелія Браянт, або пані Мур з візитом, – сказала вона.
– Я піду в кабінет, і якщо це пані Корнелія – попереджаю, я підслуховуватиму, – сказав Гілберт. – З того, що я чув про пані Корнелію, можу зробити висновок, що розмова з нею, м’яко кажучи, не буде нудною.
– Це може бути пані Мур.
– Не думаю, що постать схожа на неї. Я бачив її, як вона працювала в саду на днях, і хоч бачив її здалеку, вона здалася стрункішою. Схоже, вона не дуже товариська, якщо, бувши твоєю найближчою сусідкою, ще сюди не навідалася.
– Значить, вона все ж не схожа на пані Лінд, інакше б цікавість привела її сюди, – сказала Енн. – Думаю, це пані Корнелія.
І справді, це була пані Корнелія; ба більше, пані Корнелія приїхала не з модним коротким візитом привітати молодят. Вона мала зі собою своє рукоділля під пазухою, а коли Енн запросила її зайти, та відразу зняла об’ємний крислатий капелюх від сонця,
