їхню репутацію та фінансову непохитність.
Емма сіла з відчуттям, що з її доповіді можна було б виснувати: «Ти могла б і краще». Вона просто сподівалася, що Джайлз мав рацію у другому пункті. Майже всі за цим столом вирішили, як будуть голосувати, ще задовго до того, як ці збори оголосили від- критими.
Після того як виступили обидва кандидати, настала черга членів ради директорів висловити свою думку. Більшість із них хотіла сказати своє слово, але не надто багато розуміння чи оригінальності прозвучало упродовж наступної години. І, незважаючи на те, що Емма відмовилася відповісти на запитання «Чи призначили б ви майора Фішера своїм заступником?», вона все ж відчула, що думки розділилися приблизно порівну. Так було, доки не озвалася леді Вірджинія.
– Я хочу висловити лише одне своє спостереження, пане голово, – завуркотіла вона, кліпаючи віями. – Не вірю, що жінок створили для того, щоб очолювати компанії, ставати профспілковими лідерами, будувати комфортабельні лайнери або змушувати займати величезні суми грошей у банкірів лондонського Сіті. Позаяк я захоплююсь пані Кліфтон і всім, чого вона досягла, все ж буду підтримувати майора Фішера і лише сподіваюся, що вона прийме щедру пропозицію майора стати його заступницею. Я прийшла сюди з відкритою душею, з бажанням обрати кандидатуру місіс Кліфтон, але, на жаль, вона не виправдала моїх очікувань.
Емма мимохідь захопилася стриманістю Вірджинії. Ця жінка добре вивчила кожне слово свого сценарію задовго до того, як увійшла до цієї кімнати, відпрацювавши навіть драматичні паузи, й їй якось вдалося створити враження, що вона зроду не мала наміру втручатися до останньої миті, та їй не залишили іншого вибору, ніж зробити кілька зауважень. Емма могла лише дивуватися, скількох із тих, хто сидів за столом, одурили. За винятком, ясна річ, Джайлза, котрий виглядав так, ніби якби міг, то власноруч задушив би свою колишню дружину.
Лише двоє людей не виступали до того часу, коли леді Вірджинія зайняла своє місце. Голова, ввічливий як ніколи, сказав:
– Перш ніж оголосити початок голосування, було б цікаво, чи не хотіли б пані Фішер або пан Гардкасл висловити свою думку?
– Ні, дякую, пане голово, – поквапилася відповісти Сьюзен Фішер.
Голова поглянув у бік пана Гардкасла.
– Спасибі, пане голово, – подякував Гардкасл, – я лише хочу сказати, що з величезним інтересом вислухав усі виступи, зокрема, й ті, що стосуються двох кандидатів, і що, як і леді Вірджинія, вже вирішив, кого саме підтримуватиму.
Фішер усміхнувся йоркширцю.
– Дякую, пане Гардкасл, – видихнув голова. – Якщо більше ніхто не хоче нічого сказати, настає час, щоб члени ради директорів віддали свої голоси.
Він на мить замовк, але ніхто не озивався.
– Тепер секретар компанії по черзі буде називати кожне ім’я. Будь ласка, повідомте йому, якого кандидата підтримуєте.
– Почну
