як на цю пору року.
Мартінесу знадобився якийсь час, аби прийняти те, що коли англійці уникають слова «пан» і звертаються до тебе лише на прізвище, то насправді це комплімент, оскільки тоді ставляться до тебе, як до рівні. Але про те, що тебе вважають приятелем, ти дізнаєшся лише тоді, коли тебе назвуть по імені.
– Доброго ранку, Ледбері, – відгукнувся Мартінес, хоча й досі не знав, чи слід підтримувати улюблену англійцями тему про погоду.
– Чи можу запропонувати вам кави?
– Ні, дякую. У мене ще зустріч о дванадцятій.
– Звісно. Ми, як ви й наказували, продовжували купувати акції Беррінґтонів, як тільки вони з’являлися на ринку. Ви вже, мабуть, знаєте, що ми отримали двадцять два з половиною відсотки акцій цієї компанії, тож ви маєте право призначити ще двох директорів, котрі можуть скласти компанію майору Фішеру. Однак наголошую: якщо ваш пакет акцій збільшиться до двадцяти п’яти відсотків, то банк буде змушений повідомити біржу про те, що ви маєте намір перейти до поглинання всієї компанії.
– Це останнє, що я хочу зробити, – заперечив Мартінес. – Двадцяти двох з половиною відсотків цілком достатньо для реалізації моєї мети.
– Чудово, тоді мені потрібні лише імена двох нових директорів, яких ви вирішили призначити в правління компанії Беррінґтонів.
Мартінес вийняв конверт із внутрішньої кишені й передав його керівнику банку. Ледбері відкрив його, видобув звідти бланк номінації та прочитав імена. Хоча й був здивований, то цього не показав, а лише мовив:
– Як ваш банкір, хочу додати, що сподіваюся, що невдачі, які пережили Беррінґтони нещодавно, не стануть проблемою для вас у довготерміновій перспективі.
– Я зроду не був більше впевненим у майбутньому цієї компанії.
– Приємно це чути, позаяк купівля такої великої кількості акцій значно збіднила ваш капітал. Залишається сподіватися, що ціна на них не впаде.
– Гадаю, що незабаром компанія зробить оголошення, яке має сподобатися й акціонерам, і Сіті.
– Це справді гарна новина. Чи можу я іще щось зробити для вас зараз?
– Авжеж, – сказав Мартінес. – Я хотів би, щоб ви переказали на один рахунок у Цюріху сто тисяч фунтів.
– На жаль, я змушений повідомити правління про своє рішення піти у відставку з посади голови ради директорів.
Першою реакцією колег Росса Бьюкенена були шок і недовіра, після чого швидко вибухнув майже загальний протест. Лише один директор мовчав: єдиний, хто не був здивований цією заявою. Стало зрозуміло, що майже ніхто з членів правління не хотів, аби Бьюкенен звільнявся. Останній зачекав, коли всі заспокояться, а тоді продовжив.
– Мене приємно вразила ваша прихильність, але мій обов’язок повідомити вам, що основний держатель акцій дав мені зрозуміти, що я більше не користуюся його довірою, – сказав він, підкресливши слово «його». – Він нагадав мені, й цілком справедливо, що я застосував усю свою владу для затвердження плану спорудження
