маленька жіночка завела їх до палати, в якій стояли два акуратні ряди ліжок. Панна Паддікомб попливла далі, аж поки не зупинилася біля пацієнта у дальньому кінці палати. Вона відсунула завісу навколо ліжка Себастьяна Артура Кліфтона і відійшла. Гаррі поглянув на сина. Його ліву ногу тримав шків, а інша, також укладена в гіпс, лежала на ліжку. Голова була забинтована, залишаючи відкритим єдине око, що зосередилося на своїх батьках, але губи пацієнта не ворушилися.
Коли Гаррі схилився, щоб поцілувати сина в чоло, перші слова, які промовив Себастьян, були:
– Як там Бруно?
– Прошу мене вибачити за те, що маю допитати вас обох після того, що ви пережили, – розпочав головний інспектор Майлз. – Я не став би цього робити, якби це не було вкрай необхідно.
– І навіщо це потрібно? – запитав Гаррі, знайомий із способами детективів отримувати інформацію.
– Я досі не впевнений, що те, що трапилося на шляху А1, було випадковістю.
– Що ви маєте на увазі? – Гаррі глянув детективу просто в очі.
– Я нічого не стверджую, сер, але наші фахівці провели ретельний огляд транспортного засобу, і вони стверджують, що одна-дві речі не збігаються.
– Які речі? – зацікавилася Емма.
– Для початку, пані Кліфтон, – сказав Майлз, – ми не можемо розібратися, чому ваш син перетнув роздільну смугу, коли таким чином ризикував зіткнутися з зустрічним транспортним засобом.
– Можливо, машина мала якусь механічну несправність? – запропонував версію Гаррі.
– Такою була наша перша думка, – ствердно кивнув Майлз. – Але хоч автомобіль сильно пошкоджений, жодна з шин не луснула, привід керма також неушкоджений, що майже неможливо за такої дорожньо-транспортної пригоди.
– Це навряд чи є доказом скоєння злочину, – зауважив Гаррі.
– Ні, сер, – сказав Майлз, – і лише цього мені було б недостатньо, щоб просити коронера передати цю справу генеральному прокуророві. Але один свідок надав деякі достатньо тривожні докази.
– Що такого він сказав?
– Вона, – зазирнув Майлз у свій нотатник. – Пані Чалліс повідомила, що її наздогнав «ем-джі» з відкритим верхом, який намагався обігнати три вантажівки, які рухалися колоною по внутрішній смузі, але несподівано передня вантажівка переїхала на зовнішню смугу, хоча жодного іншого транспортного засобу попереду не було. Це означало, що водію «ем-джі» довелося раптово гальмувати. Третя вантажівка також перемістилася на зовнішню смугу, знову ж таки без видимих причин, тоді як середня вантажівка підтримувала сталу швидкість, не залишаючи «ем-джі» жодного шансу обігнати їх або переїхати на безпечну внутрішню смугу. Пані Чалліс запевняє, що три вантажівки тримали «ем-джі» в облозі упродовж значного відтинку часу, – правив далі детектив, – поки його водій ні сіло ні впало не перетнув роздільну смугу просто перед автівкою зустрічного руху.
– Чи вдалося допитати когось із трьох водіїв вантажівок? – запитала Емма.
– Ні. Ми не змогли знайти жодного з них, пані Кліфтон.
