директорів.
І за годину правління не наблизилося до якогось рішення, а декотрі директори просто повторили свої раніше оприлюднені арґументи, що явно дратувало Бьюкенена. Але Емма знала, що йому врешті-решт доведеться продовжити засідання, оскільки існує ще одна важлива справа, яку треба обміркувати.
– Я змушений сказати, – підсумував голова, – що ми не можемо відкладати ухвалення рішення безконечно, тому пропоную всім розійтися й добре подумати над тим, де ми стоїмо в цьому питанні. Відверто кажучи, все майбутнє компанії поставлене на карту. Пропоную, коли наступного місяця ми знову зустрінемося, то будемо голосувати за те, оголошувати тендер чи відмовитись від цієї ідеї взагалі.
– Або хоча б почекати, поки хвилі не вляжуться, – додала Емма.
Голова охоче перейшов до наступного питання, позаяк інші пункти порядку денного були не такими суперечливими, і до того часу, коли Бьюкенен запитав, чи є ще якісь запитання, дотеперішню бурхливу дискусію замінила набагато спокійніша атмосфера.
– У мене є інформація, яку я зобов’язаний повідомити правлінню, – заявив фінансовий директор компанії. – Ви не могли не помітити, що ціна наших акцій постійно зростає упродовж кількох останніх тижнів, і ви, можливо, задумалися про причину цього, позаяк останнім часом ми не робили якихось істотних оголошень і не оприлюднювали жодних прогнозів про прибутки. Що ж, учора ця таємниця з’ясувалася, після того, як я отримав листа від Мейфера, менеджера банку «Мідленд» у Сент-Джеймсі, в якому він повідомляє, що один із його клієнтів, котрий володіє сімома з половиною відсотками акцій компанії, хоче призначити свого представника у раді директорів.
– Я навіть здогадуюся, хто це, – сказала Емма. – Це не хто інший, як майор Алекс Фішер.
– Боюся, що так, – неохоче підтвердив голова.
– А чи існує приз для того, хто здогадається, кого представлятиме добропорядний майор? – поцікавився адмірал.
– Ні, – відповів Бьюкенен, – бо ви не вгадаєте. Хоча змушений зізнатися, що коли вперше почув цю новину, я, як і ви, припустив, що це буде наша давня знайома, леді Вірджинія Фенвік. Однак менеджер «Мідленду» запевнив мене, що вона не є клієнткою його банку. Коли я наполіг, щоб з’ясувати, кому ж належать ці акції, він ввічливо відповів, пославшись, що не може розголошувати інформацію, яка становить банківську таємницю.
– Не можу дочекатися, щоб дізнатися, чи віддасть майор свій голос за спорудження «Бекінґема», – криво всміхнулася Емма. – Адже можемо бути певні, що той, кого він представляє, точно не матиме інтересів у компанії Беррінґтонів.
– Не сумнівайтесь, Еммо, я не хотів би, щоб цей шматок лайна став тим, хто впливатиме на наші рішення, – зауважив Бьюкенен.
Емма промовчала.
Ще однією з вражаючих чеснот голови була його здатність згладжувати будь-які розбіжності, що виникали в перебігу засідання ради директорів.
– Які
