у світлі маяка, адже вони організовували вечірку й запросили юних мешканців Чотирьох Вітрів, Глен Сент Мері та узбережжя. Поки човен Джема погойдувався біля маяка, Рілла відчайдушно скинула черевики й пірнула в сріблясті туфельки за спиною панни Олівер. Швидко окинувши все оком, Рілла зауважила, що на вбитих у скелі сходах, освітлених китайськими ліхтариками, вишикувалися хлопці, а вона ну ніяк не зможе зійти цими сходами в тих важких черевиках, які мама змусила її одягнути для тієї дороги. Туфельки страшенно тиснули, але ніхто про це ніколи б не здогадався, адже Рілла йшла по сходах, усміхаючись, її м’які темні очі допитливо блищали, а кругленькі кремові щічки розцвіли. Щойно вона вийшла наверх, звідки відкривався вид на гавань, хлопець запросив її до танцю, а уже через хвилину вони були в павільйоні, збудованому біля маяка спеціально для танців. То була чарівна місцина, зверху, наче дахівка, зігнулися ялинкові гілочки, усюди висіли ліхтарі. Позаду мерехтіло море, зліва гребені й впадини піщаних дюн освітлювало місячне сяйво, справа розмістився скелястий берег, вкритий чорнильними тінями й кришталевими затоками. Рілла та її партнер пурхали поміж іншими парами танцівників, вона глибоко вдихнула від задоволення. Яку магічну музику створював Нед Бурр з Верхнього Глена своєю скрипкою – то була загадка, але звуки були такі, наче чарівні флейти зі старої казки змушували всіх слухачів кидатися в танок. Який прохолодний і свіжий бриз віяв із затоки, яким білим і прекрасним місячним сяйвом освітлювалося все довкола. То було життя… чарівне життя! Рілла почувалася так, наче її ніжки, як і серце, отримали крила!
IV. Звук волинки
Перша вечірка Рілли пройшла з тріумфом, принаймні так здавалося спочатку. У неї було стільки партнерів, що доводилося ділити танці. Її сріблясті туфельки, здавалося, самі пурхали над танцмайданчиком, хоча й продовжували муляти пальці та вкривати п’ятки пухирцями, та це не завадило отримати цілковите задоволення від вечірки. Етел Різ на десять жахливих хвилин вивела її з павільйону й із властивою їй удаваною усмішкою прошепотіла, що її сукенка розійшлася ззаду, а на волані з’явилася пляма. Нещасна Рілла кинулася до кімнати маяка, яку на час вечірки переобладнали під жіночу кімнату, і виявила, що та пляма була невеличкою цяткою від трави, а дірка – звичайною малесенькою дірочкою, де розчепився гачок. Ірен Говард його защепила й обдарувала Ріллу солодкими поблажливими компліментами. Рілла відчувала тепло доброзичливості Ірен. То була дев’ятнадцятирічна дівчина з Верхнього Глена, якій, схоже, подобалося товариство молодших дівчат. Злісні дівочі язики подейкували, що це все тому, що вона не відчуває серед них конкурентів. Але Рілла вважала, що Ірен – доволі миловидна, і любила її за цю опіку. Ірен була красива й стильна, вона божественно співала й кожну зиму проводила за уроками музики в Шарлоттауні. Її тітка жила в Монреалі й надсилала їй чарівну одіж. Кажуть, у неї була сумна історія любові… ніхто не знає, що саме сталося, але дуже таємниче на це натякали. Рілла відчувала, що компліменти Ірен у той вечір буквально
