і значно старшим за більшість гостей, почувався зайвим і з радістю склав компанію цій розумній дівчині, яка говорила про все, що коїлося у світі та різноманітні події із завзяттям і енергійністю справжньої людини. Насолоджуючись приємним товариством, вона й зовсім забула про всі негаразди того дня. Тепер вони раптом повернулися до неї. Які новини приніс Джек Еліот? У пам’яті раптом спливли рядки з вірша «гулянки звуки гупають вночі»… «Та раптом – вслухайтеся! – то похоронні дзвони!»[9]… чому вона згадала про це зараз? Чому Джек Еліот замовк… так, наче йому не було що сказати? Чому він просто стовбичив тут, пильно вдивляючись з важливим виглядом?
– Спитай його… спитай його, – гарячково звернулася вона до Аллана Далі. Але хтось уже спитав. Раптом у кімнаті запала тиша. Мелодія скрипки знадвору змовкла, там теж запала тиша. Здалеку до них долинав стогін затоки… з Атлантичного океану наближався шторм. Дівочий сміх долинав зі скель й одразу розсіювався, наче злякавшись раптової тиші.
– Англія сьогодні оголосила війну Німеччині, – повільно промовив Джек Еліот. – Щойно я поїхав з міста, прийшла ця телеграма.
– Боже, допоможи! – прошепотіла Гертруда Олівер, затамувавши подих. – Мій сон… мій сон. Перша хвиля, – вона подивилася на Аллана Далі й спробувала посміхнутися.
– Це Армагедон? – спитала вона.
– Боюся, що так, – серйозно мовив він.
Навколо вибухнув хор вигуків… Здебільшого легке здивування й інтерес. Мало хто зрозумів важливість цього повідомлення… ще менше розуміли, що це означає для них. Незабаром танці поновилися, а задоволений гул був таким голосним, як ніколи. Гертруда й Аллан Далі стиха стурбовано обговорювали новини. Волтер Блайт зблід і покинув кімнату. Надворі він зустрів Джема, що поспішно підіймався сходами.
– Джеме, ти чув новини?
– Так. Волинщик наближається. Ураааа! Я знав, що Англія не залишить Францію в біді. Я намагався вмовити капітана Йосія підняти прапор, але він сказав, що до сходу сонця не варто. Джек сказав, що завтра збиратимуть добровольців.
– Скільки шуму з нічого, – зневажливо промовила Мері Венс, коли Джем пішов. Вона сиділа з Міллером Дуґласом на сітях для лобстера, не те, що не романтичне, ще й вкрай незручне місце для сидіння. Але Мері й Міллер почувалися страшенно щасливими, сидячи на ньому. Міллер Дуґлас був рослий, дужий неотесаний хлопчина, який вважав язик Мері Венс надзвичайно обдарованим, а її невинні очі-зірки – чи не найбільшими в окрузі. Обоє не мали ані найменшого поняття, чому це Джем Блайт хотів вивісити прапор на маяку.
– Ну і що, буде війна в Європі чи ні? Я певна, нас це не стосується.
Волтер подивився на неї й висловив ще одне дивне пророцтво:
– Перш ніж ця війна закінчиться, – чи то сказав, чи що промимрив крізь зуби Волтер, – її відчує кожен чоловік, жінка й дитина Канади… ти, Мері, це відчуєш… відчуєш
Цитати з поеми Джорджа Байрона «Паломництво Чайльда Гарольда» у перекладі В. Богуславської (
