солдати? Тільки не кажіть, що їм потрібні такі діти, як він! Та це свавілля! Ви з лікарем цього не дозволите!
– Ми не можемо його зупинити, – захлинаючись, відповіла пані Блайт, – О, Гілберте!
Лікар Блайт обійшов дружину, ніжно взяв її за руку й подивився в теплі сірі очі, в яких він лише один раз бачив таке поєднання болю й благання. Їхні думки поринули в минуле, у той далекий день, коли в Будинку Мрії померла маленька Джойс.
– Невже ти хочеш, аби він залишився, Енн… коли інші йдуть… коли він вважає, що це його обов’язок… невже ти змусиш його вчинити так егоїстично й невеликодушно?
– Ні…ні! Але… ох… наш первісток… він же іще хлопчик… Гілберте… я спробую бути мужньою, але потім… зараз я не можу. Усе так несподівано. Дай мені час.
Лікар з дружиною вийшли з кімнати. Джем пішов… Волтер пішов… Ширлі встав і теж попрямував кудись. За спорожнілим столом сиділи Рілла й Сьюзан, дивлячись одна на одну. Рілла ще не плакала… вона була надто приголомшена, аби дати волю сльозам. А тоді вона побачила, як плаче Сьюзан… Сьюзан, у якої Рілла ніколи навіть сльозинки на обличчі не бачила.
– Сьюзан, він справді піде? – спитала вона.
– Це… це… це… просто безглуздо, ось що, – відповіла Сьюзан.
Вона втерла сльози, рішуче ковтнула й встала.
– Піду мити посуд. Потрібно ж помити, навіть якщо всі зійдуть з розуму. Ну-ну, люба, не плач. Джем, напевне, піде… але війна не триватиме довго, тож він навіть не встигне до неї наблизитися. Нам потрібно взяти себе в руки, щоб не тривожити твою бідолашну маму.
– Сьогодні в «Справах» надрукували слова Лорда Кітченера, який сказав, що війна триватиме три роки, – із сумнівом зауважила Рілла.
– Я не знаю цього Лорда Кітченера, – стримано відповіла Сьюзан, – але смію зауважити, що він може помилятися, з людьми таке часто трапляється. Твій тато каже, що війна завершиться через кілька місяців, а я вірю його словам не менше, ніж якомусь Лорду Ніхто. Тому давай заспокоїмося, довіримося Всемогутньому й вичистимо тут усе. Я вже наплакалася. Сльози – марна трата часу, ще й бентежать усіх.
Джем і Джеррі того вечора пішли до Шарлоттауна, а через два дні повернулися у військовій формі. Глен гудів від захоплення. Життя в Інглсайді раптово стало напруженим, сповненим трепету. Пані Блайт та Нан трималися, на диво, мужньо й усміхалися. Пані Блайт та панна Корнелія уже взялися організовувати Червоний Хрест. Лікар та пан Мередіт збирали чоловіків для Товариства Патріотів. Рілла, відійшовши після першого шоку, незважаючи на головний біль, бачила в усьому своєрідну романтику. Джем справді мав неймовірний вигляд в уніформі. Приємно усвідомлювати, що канадські хлопці так швидко, хоробро, без вагань відповідають на клич своєї Батьківщини. Рілла, ідучи посеред дівчат, чиї брати не відгукнулися на цей заклик, високо тримала голову, а у власному щоденнику записала:
«Він чинить так, як я б вчинила
Якби була в житті я сином»[13].
саме це вона мала на увазі.
Цитата з поеми «Володарка Озера» Вальтера Скотта (
