що я ще ослаблений, а я це тільки використовую. Я… я повинен був народитися дівчинкою, – завершив Волтер у пориві нестримної гіркоти.
– Та навіть якби не слабість, не варто б тобі було іти, – схлипнула Рілла. – А що б робила мама? Вона так побивається за Джемом. Їй би було смертельно боляче дивитися, як ви обоє йдете.
– Ох, я не піду… не хвилюйся. Кажу ж тобі, я боюся іти… боюся. Сам собі я можу в цьому зізнатися. Яке полегшення відверто розповісти про все тобі, Рілло. Я б не звірився більше нікому, Нан і Ді ставилися б до мене з презирством. Але я ненавиджу все це… страх, біль, жахіття. Війна – це не уніформа чи муштра… мене мучать всі ті старі історії, які я вичитав. Я не можу заснути вночі, я бачу речі, які вже відбулися… бачу кров, ницість, нещастя всього цього. А багнети! Я можу багато чого стерпіти, але не це. Навіть думка про це жахає… а ще більше жахає те, що потрібно здійснювати, а не отримувати… вдуматися тільки в те, що доведеться добивати багнетом іншу людину.
Волтер скорчився й здригнувся.
– Думати про це весь цей час… мені здається, Джем і Джеррі над цим взагалі не замислюються. Вони сміються й говорять про «притлумлення варварів»! А я з розуму сходжу, дивлячись на них у формі. А вони ще думають, що я дратуюся, бо не підхожу на службу.
Волтер гірко засміявся.
– Не надто приємно почуватися боягузом.
Але Рілла обійняла Волтера й поклала свою голівку йому на плече. Вона була рада, що він не хоче піти… ще хвилину тому вона була така налякана. Як приємно, що Волтер звірив їй усі свої турботи… їй, не Ді. Вона уже не почувалася самотньою чи зайвою.
– Ти мене не зневажаєш, Рілло-ма-Рілло? – тужливо спитав Волтер. Думка про те, що Рілла може його зневажати, завдавала йому болю… такого болю, наче то була Ді. Він раптом усвідомив, як любить свою милу маленьку сестричку, її зворушливі оченята й стурбоване, дівоче личко.
– Ні, зовсім ні. Волтере, сотні людей почуваються так само. Ти ж знаєш вірш Шекспіра «і мужній муж – не той, хто страху не відчує».
– Ні, але «а той, чия душа підкорить страх»[16]. Це не про мене. Ми не можемо прояснити все це, Рілло. Я боягуз.
– Ні, не боягуз. Згадай, як ти колись поборов Дана Різа.
– Один вияв сміливості за життя – цього недостатньо.
– Волтере, якось я почула, як тато сказав, що твоя проблема в тому, що ти дуже чутливий і маєш багату уяву. Ти відчуваєш, що має статися, задовго до того, як це станеться… ти відчуваєш усе це, але ніщо не допоможе тобі цього позбутися… втекти від цього. І не варто соромитися. Коли ви з Джемом обпекли руки, коли палили траву на піщаних пагорбах два роки тому, Джем так переживав за той біль, якого ти завдав. А ця жахлива стара війна, скільки ще їх пройде без твоєї участі. Вона не триватиме довго.
– Хотів би я вірити. Час вечеряти, Рілло. Краще поспіши. Я зовсім не хочу.
– Я теж. Не можу наїдатися. Дозволь залишитися з тобою, Волтере. Так добре хоч з кимось про це все поговорити. Усі думають, що я ще надто
Цитата з вірша Джоанни Бейлі «Трагедія» (
