сказала Марку зачекати, подивитися, чи вони покличуть другу хвилю добровольців. Якщо так, я дозволю йому піти… та вони й не покличуть, – мовила пані Палмер Бурр.
– Думаю, я б свого змусила вельветовим поясом, – відповіла Бессі Клов.
– Я боюся дивитися в обличчя свого чоловіка… Боюся побачити в його очах бажання піти, – мовила наречена з іншого берега гавані.
– Я добряче налякана, – примхливо промовила пані Джім Говард. – Я боюся, що Джим піде в добровольці… але й не менше боюся, що не піде.
– До Різдва війна закінчиться, – сказав Джо Вікерс.
– Нехай європейські нації воюють одна з одною, – мовив Абнер Різ.
– Коли він був ще хлопчиком, я бив його безліч разів, – вигукнув Норман Дуґлас, здавалося, звертаючись до когось з високих військових чинів Шарлоттауна. – Так, сер, я його добряче віддубасив, він тепер важлива персона.
– На кону існування Британської Імперії, – зауважив священник методистської церкви.
– Звичайно, це пов’язано з уніформами, – зітхнула Ірен Говард.
– Ця війна має комерційний характер, усе сказане й зроблене не варте й краплини канадської крові, – мовив незнайомець з готелю на березі.
– Родина Блайтів легко це все сприймає, – зауважила Кейт Дрю.
– Їхні молоді дурні просто встряють ще в одну пригоду, – буркнула Натан Кроуфорд.
– Я в Кітченері цілком впевнений, – промовив лікар з іншого берега гавані.
За ці десять хвилин Рілла пережила послідовно напади злості, сміху, презирства, депресії та натхнення. Ох, люди такі… потішні! Як мало вони розуміють. «Легко сприймають» – справді… навіть коли Сьюзан всю ніч очей не могла стулити! Кейт Дрю завжди була таким зухвалим дівчиськом.
Ріллі здавалося, що вона в якомусь жахливому нічному кошмарі. Невже це ті люди, які ще три тижні тому говорили про врожаї, ціни й місцеві плітки?
Надходив поїзд… мама тримала руку Джема… Собака Понеділок її облизував… усі прощалися… прибув потяг! Джем спочатку поцілував Фейт… стара пані Дрю істерично зойкнула…. хлопець, якого вів Кеннет, бадьоро скрикнув… Рілла відчула, як Джем стискає її руку… «Прощавай, Павуче»… хтось поцілував її щоку… вона вірила, що то був Джеррі, але не була до кінця в цьому певна… вони поїхали… потяг вирушив… Джем і Джеррі махали всім на пероні… усі махали у відповідь… мама й Нан досі усміхалися, ніби й забули зняти усмішку з обличчя… Понеділок тужливо завивав, священник методистської церкви заледве втримав його, аби собака не побіг за потягом… Сьюзан махала своїм найкращим капелюшком і вигукувала «ура», наче чоловік… невже вона зійшла з розуму?… потяг завернув. Вони поїхали.
Рілла глибоко вдихнула й прийшла до тями. Раптово запала тиша. Не залишалося нічого іншого, як повернутися додому… і чекати. Лікар та пані Блайт ішли разом… як і Нан з Фейт… як і Джон Мередіт і Розмарі. Волтер, Юна, Ширлі, Ді, Карл і Рілла ішли групкою. Сьюзан знову одягнула капелюшка на голову задом наперед
