не стикався там з антисемітизмом; тож не бачив сенсу боятися погрому.[37] Багато років по тому, вже після від’їзду, деякі з колишніх єврейських жителів міста пишалися тим, що вони з Плоньська, але насамперед і загалом тим, що були євреями; вони не відчували потреби визначати свою єврейську сутність поза його межами. Це була маленька й досить ізольована спільнота. Усі знали один одного. Більшість із них торгували й ремісникували; деякі були досить заможними.
Цемах був сином бізнесмена; його родина на кілька поколінь походила з аристократів. Родина Фукса також була заможною. Але більшість євреїв Плоньська жили бідно й тяжко. Левкович виріс на темній алеї, де протікала каналізація, серед смердючих і брудних котлованів. Коли йому було дванадцять, містом пройшла епідемія холери. Його батько працював на родину Цемаха, а він був учнем у пекарні. Левкович був малоосвіченим, і Бен-Ґуріон писав про нього як про «дикуна».[38] Низьке положення, здається, не турбувало батька Шломо Цемаха; він намагався не втручатися у дружбу між ними, однак забороняв своєму синові відвідувати будинок Давида Грюна, і коли хлопець не слухався, батько бив його. «Родина Грюна не мала доброго ім’я у Плоньську», – писав Цемах, а інший житель Плоньська казав, що «їхнє ім’я не згадували ані добрими, ані поганими словами. Наче вони були засуджені на забуття».[39]
Батько Бен-Ґуріона Віктор (Авігдор) Грюн заробляв собі на життя, надаючи спектр параюридичних послуг. Більшість його клієнтів були поляками, багато з яких неписьменні. Він заповнював бланки, писав заяви та вирішував справи з владою. Іноді займався посередництвом, арбітражем і розв’язанням конфліктів. Цемах писав, що прибуток сім’ї Грюнів був низьким і нестабільним. О ні, бідними вони не були. Мали двоповерховий дерев’яний будинок на Козячій алеї, що пізніше стала вулицею Всполна; вона йшла до базарної площі. Старший брат Бен-Ґуріона із сім’єю жили в сусідньому будинку; цих дві будівлі розділяляв маленький огороджений садок, де росли яблуні, персики й вишні. Це був спадок матері Бен-Ґуріона, Шейндл; він розташовувався саме біля католицької церкви та саду її священника.
Маючи справу з інспекторами, поліціянтами, бюрократами та суддями, Грюн ставився до них люб’язно, відправляв привітання до свят і підтримував, коли вони когось оплакували. Імовірно, іноді він підкупав їх. Цілком природно, що громаді це не подобалося. Грюн був не єдиним євреєм у Плоньську, хто працював і торгував із християнами, але на відміну від інших не носив єврейський одяг. Нехтуючи умовностями, Авігдор одягав короткий жакет як протест проти традиційного довгого пальта; іноді носив високий каптур, які євреї у Плоньську не робили. В очах своїх сусідів він був легковажним і схожим на клоуна. Йшли чутки, ніби в його будинку грали в карти. Авігдор брав участь у місцевій політиці й іноді пускався в бійки.[40]
Дубче, чи Довідель, як звали хлопця вдома, народився 16 жовтня 1886
Ben-Gurion 1974b, p. 18ff.; N. M. Gelber 1963, p. 24ff.
Ben-Gurion 1963a, p. 34; Lavi 1957, p. 15ff.; Панегірик Бен-Ґуріона на могилі Леві від 12 липня 1964 року, BGA; Zemach 1983, p. 21; Michaelson 1963, p. 125.
Zemach 1983, pp. 10, 18; Свідчення Крігера, NL, BCA.
Habas 1952, p. 16; Мемуари Авігдора Грюна, стор 9, BGA, тематичне досьє 470-1-18; Ben-Gurion, 1974b, pp. 9, 16, 19; Zemach 1983, p. 19; Ben-Gurion 1963a, p. 32.
