людина не можуть замінити її. Лишається порожнеча, суцільна порожнеча, сповнена смутку, туги… нескінченного смутку та туги. Хто може зайняти її місце? Сирітство, сирітство…» Бен-Ґуріон пізніше часто розмовляв і писав про матір; неодноразово він зазначав, що її смерть ніколи не припиняла мучити його навіть уві сні, попри те, що він не пам’ятав її обличчя, і не лишилося її світлини. «Втрата не полишала моє серце», – писав він багато років по її смерті. Попри те, що мати народжувала одинадцять разів, піклувалася вона про нього, наче він був її єдиною дитиною, писав Бен-Ґуріон. Вона була «криницею любові, яку важко описати». Він ототожнював її із сіоністською вірою. «Фундамент нації – це матір», – заявив він на засіданні Кабінету міністрів.[43] Він міг також бачити її риси у самій землі Ізраїлю. «Я всмоктав мрію про землю Ізраїлю разом із молоком матері», – писав він. Вимагаючи, щоб Палестина була передана євреям, Бен-Ґуріон казав: «Піклування про дитину не може бути передане жодній жінці, нехай навіть справедливій та здібній. Але кожна дитина має бути віддана у руки її матері».[44] Мабуть, він бачив її один раз або двічі перед тим, як вирішувався статус жінки в Ізраїлі. Коли Бен-Ґуріон прагнув призначити Голду Меїр у його перший уряд, він зазначив: «Кожен із нас заборгував трохи вдячності своїй матері».[45] Він казав, що тато був йому і за тата, і за маму. «Мені важко забути, як це – бути в дитинстві сиротою, – писав він, – хоча в мене був улюблений батько, який дожив до вісімдесятишестирічного віку, якому я багато в чому завдячую за виховання й отриману освіту, але з матір’ю його неможливо порівнювати».
Після двох років удівства Авігдор Грюн знов одружився. Бен-Ґуріон називав свою мачуху «тітка», «момех» на їдиш, як робили й інші сироти. Коли він згадував її у своїх листах до батька, то намагався це зробити з усією належною повагою. Але коли Бен-Ґуріон протистояв передачі дітей, що пережили Голокост, на всиновлення до Ізраїлю, він писав: «Тільки унікальні люди здатні до усиновлення; ми всі знаємо, що таке мачуха». Як писав його біограф Шабтай Тевет, здавалося, що тут він подумки повертався до свого власного минулого.[46] У будь-якому разі смерть його матері розколола дитинство на до та після. Іноді здавалося, що він перебільшував рівень свого спустошення від втрати мами, говорячи ніби вона померла, коли йому було всього десять.[47] Зазвичай він згадував коротке дитинство та раннє дозрівання без радості й ігор «окрім шахів».
Деякі хлопці, яким не треба було працювати або вчитися торгівлі, проводили дні після бар-міцви у бейт мідраш – релігійних семінаріях, де вони навчалися під керівництвом учителів і самостійно кілька років до одруження та влаштування сімей, та навіть і після. Деяких відправляли з міста до гімназії, як називали академічні школи в Центральній і Східній Європі, а далі – продовжувати вище навчання. Бен-Ґуріон учився якийсь час у бейт мідраш зі Шломо Цемахом, де, як стверджував Цемах, він не виділявся
Текст виступу Бен-Ґуріона на засіданні Кабінету міністрів від 20 жовтня 1953 року, ISA.
Ben-Gurion 1961; Текст виступу Бен-Ґуріона на засіданні англо-американської комісії від 11 березня 1946, наведений у Ben-Gurion 2014, p. 939.
Лист Бен-Ґуріона до Хаїма (прізвище невідомо) від 27 жовтня 1953 року, BGA, стоp. 31.; Філіп Крузо, Ієгудіт Сімхоніт, Рахель Янаіт Бен-Цві, Геула Бен-Еліезер, Емануель Бен-Еліезер, Ярів Бен-Еліезер, стенограми інтерв’ю, BGA; лист Бен-Ґуріона до Голди Меїр від 28 серпня 1952 року; лист Бен-Ґуріона до Ехуда Аврієля від 11 вересня 1952 року, BGA; лист Бен-Ґуріона до Шимона Шетрита від 2 серпня 1961 року, BGA; текст звернення Бен-Ґуріона до Кнесету від 2 липня 1951 року, Ben-Gurion 1957, p. 166; див. також BGA, збірка Шабтая Тевета, концепції материнства; текст звернення Бен-Ґуріона до Центрального Комітету «Мапай» від 7 березня 1948 року, BGA.
Текст звернення Бен-Ґуріона до Виконавчого комітету Єврейського агентства від 21 листопада 1945 року, BGA; Teveth 2004, 4, p. 181.
Кавшана, стенограма інтерв’ю, BGA; текст промови Бен-Ґуріона у Кнесеті від 2 липня 1951 року, взяте з Ben-Gurion 1957, p. 166; Ben-Gurion 1974b, pp. 8–32; Ben-Gurion 1963a, p. 31; щодо боротьби з неєврейськими дітьми, див. також Gruenbaum 1963, p. 94.
