ще щось він сказав?
– Сказав своє прізвище.
Голмс кинув на мене переможний погляд.
– Своє прізвище? Вельми необережно з його боку! Й як же його звати?
– Його звати, – всміхнувся кебмен, – пан Шерлок Голмс.
Відповідь візника буквально приголомшила мого приятеля. У житті своєму не бачив у нього такого приголомшеного виразу обличчя. Хвилини зо дві він не міг вимовити ні слова, а потім голосно зареготав.
– Удар, Ватсоне! Влучний удар! – сказав він. – Рапіра в руках супротивника, котрий не поступається мені ні в швидкості, ні в точності. Цього разу він обвів мене навколо пальця. Отже, його ім’я Шерлок Голмс, еге ж?
– Так, сер, він сам так сказав.
– Блискуче! Тепер розкажіть мені, де ви взяли цього пасажира і що було далі.
– Він покликав мене о пів на десяту ранку на Трафальгарській площі. Каже: «Я сищик», – і пообіцяв мені дві гінеї, якщо я буду точно виконувати його накази і ні про що не стану питати. Ну що ж, від таких грошей не відмовляються. Я підвіз його до готелю «Нортумберленд» і зупинився там. Потім звідти вийшли двоє джентльменів, гукнули кеб із біржі та поїхали кудись сюди, на вашу вулицю.
– Ось до цього самого будинку, – сказав Голмс.
– Можливо. Це вже мого клієнта треба питати, йому краще знати. Він велів мені зупинитися приблизно посередині кварталу, і ми прочекали там ще години з півтори. Потім ті двійко джентльменів пройшли повз нас, і ми рушили за ними по Бейкер-стрит, звернули на…
– Це я знаю, – сказав Голмс.
– А як виїхали на Ріджент-стрит, він підняв верхнє віконечко і гукнув: «Женіть до вокзалу Ватерлоо!» Я вперіщив свою кобилу, і через десять хвилин ми були на місці. Тут він дав мені дві гінеї – не обдурив! – і пішов у бік вокзалу. А наостанок обернувся і каже: «Вам, мабуть, цікаво знати, кого ви возили? Шерлока Голмса». Ось, як усе це було.
– Так, розумію. І більше ви його не бачили?
– Ні, більше не бачив.
– А тепер опишіть мені зовнішність цього пана Шерлока Голмса.
Візник почухав потилицю:
– Не так це й легко. Років йому буде приблизно під сорок, зросту середнього, нижчий за вас дюймів на два, сер. Одягнений чисто, борода чорна, лопатою, а обличчя бліде. Більше, мабуть, нічого не зможу сказати.
– Колір очей який?
– Якось не зауважив…
– Більше нічого не запам’ятали?
– Нічого, сер.
– Ну, гаразд. Ось ваші півсоверена. А іншу половину отримаєте, якщо згадаєте про цього чоловіка щось іще. Бувайте.
– Доброго здоров’я, сер. Дякую вам.
Джон Клейтон вийшов посміюючись, а Голмс стенув плечима і з розчарованою посмішкою обернувся до мене.
– Третя нитка також увірвалася, – сказав він. – Тепер будьте ласкаві починати все з самого початку. От хитра бестія! Дізнався номер нашого будинку, дізнався, що сер Генрі Баскервіль поїхав сюди за порадою, вгледів мене на Ріджент-стрит, збагнув,
