будь-якого собаки може згубно позначитися на його хворому серці. Мені здається, що того вечора сер Чарльз справді побачив щось подібне в тисовій алеї. Я дуже любив старого і, знаючи про його хвороби, так і чекав якоїсь напасті.
– Звідки ви знали, що у нього хворе серце?
– Від мого товариша, Мортімера.
– Отже, ви гадаєте, що на сера Чарльза кинувся якийсь собака і він помер зі страху?
– Може, ви володієте якоюсь іншою інформацією?
– Ні, я ще не встиг зробити якісь висновки.
– А пан Шерлок Голмс?
На секунду в мене перехопило подих від цих слів, але спокійне обличчя та твердий погляд мого співрозмовника свідчили про те, що він і не думав застати мене зненацька своїм запитанням.
– Докторе Ватсон, навіщо нам прикидатися, ніби ми не знаємо вас? – сказав він. – Чутки про знаменитого сищика проникли і в наші краї, а хіба ви можете прославляти його, самі залишаючись у тіні? Мортімер не став заперечувати, що ви й є той самий доктор Ватсон. А якщо ви з’явилися тут, отже, пан Шерлок Голмс зацікавився цією справою, і мені, певна річ, цікаво знати його точку зору.
– На жаль, я не можу відповісти на ваше запитання.
– Тоді дозвольте спитати, чи не вшанує він нас своїми відвідинами?
– Зараз він не може поїхати з Лондона. У нього є й інші справи.
– Як шкода! Він міг би пролити світло на те, що ховається в темряві для всіх нас. Але ви також провадите розслідування, докторе Ватсон, й якщо я в змозі хоч чимось посприяти вам, звертайтеся, прошу. Мені було б достатньо одного натяку, кого ви підозрюєте, як маєте намір узятися до справи, і, можливо, я вже зараз допоміг би вам порадою або вказівкою.
– Запевняю вас, я просто приїхав погостювати у свого приятеля, сера Генрі, і жодної допомоги мені не треба.
– Чудово! – вигукнув Степлтон. – Ви робите абсолютно правильно: обережність передусім! Я цілком заслужив на таку відповідь за свою нав’язливість і обіцяю вам більше не торкатися цього питання.
Ми підійшли до того місця, де праворуч від дороги починалася заросла стежка, що вузькою стрічкою в’ється серед боліт. Лівіше стояв крутий, усіяний валунами пагорб, на якому в стародавні часи велися розробки граніту. Обернений до нас бік цього пагорба був не що інше, як стрімкий укіс, густо зарослий папороттю й ожиною. Вдалині, на горизонті, здіймалися сірі хмари диму.
– Цією стежкою звідси не так уже й далеко до Мерріпіт-гаузу, – повідомив Степлтон. – Не пошкодуйте години часу, і я буду мати задоволення відрекомендувати вас своїй сестрі.
Першої миті я подумав, що мені слід бути біля сера Генрі, але потім згадав рахунки і папери, що купою лежали у нього на столі. Вже тут я нічим не міг йому зарадити. А Шерлок просив мене познайомитися з людьми, котрі живуть по сусідству з Баскервіль-холом. Тому я пристав на запрошення Степлтона, і ми звернули праворуч.
– Чудові тут місцини! – сказав він, споглядаючи на хвилясту лінію зелених пагорбів,
