style="font-size:15px;"> – Це затонулий корабель! – у захваті вигукнув Джуліан, ледь не випавши з човна від збудження. – Я бачу уламок щогли. Дивися, Діку, дивися!
Діти й пес уп’ялися очима в прозору воду. За деякий час вони змогли розрізнити контури темного корпусу, з якого стирчала зламана щогла.
– Він похилився на один бік, – сказав Джуліан. – Бідний старий корабель! Йому прикро лежати там, поступово розламуючись. Джорджо, я хотів би пірнути туди й оглянути його з ближчої відстані.
– Чом би й ні? – мовила Джорджа. – У тебе ж є плавки. Я багато разів тут пірнала. Хочеш, пірну разом з тобою, якщо Дік зуміє втримати човен на місці. Бо тут є течія, яка може віднести його в море. Діку, щоб тримати човен на місці, тобі доведеться трохи табанити ось цим веслом.
Дівчинка зняла джинси й майку, те саме зробив Джуліан. Джорджа красиво стрибнула сторчголов із корми й занурилась у воду. Діти дивилися, як вона углибала сильними гребками, затримавши дихання.
Невдовзі вона задихано виринула.
– Я майже допливла до нього, – сказала вона. – Він такий, як завжди: вкритий водоростями, обліплений молюсками… Шкода, що не можу запливти всередину, але мені для цього бракує повітря. Тепер пірнай ти, Джуліане.
Джуліан пірнув, але він не міг так довго залишатися під водою, як Джорджа, і тому не опустився на таку ж глибину, як вона. Він умів розплющувати очі під водою, і йому вдалося добре роздивитися палубу. Вона виглядала занедбаною і дивною. Яке сумне видовище. Він зрадів, випірнувши на поверхню, глибоко вдихнув і відчув тепло сонячного промінця на своїх плечах.
Джуліан заліз у човен.
– Здорово! – захоплено вигукнув він. – Страшенно хотілося б як слід оглянути весь корабель… заплисти під палубу до каюти і роздивитися там. А раптом нам вдалося б знайти ящики із золотом?
– Не діждеш! – засміялася Джорджа. – Я ж говорила, що справжні дайвери вже спускалися туди і нічого не знайшли. Котра година? Слід поквапитися.
Вони поспішили і спізнилися до підвечірка лише на п’ять хвилин. Потім весела компанія вирушила на прогулянку по вересовищу разом з Тіммі, а на час сну в них самі склепалися повіки.
– Добраніч, Джорджо, – сказала Енн, мостячись у ліжку. – Чудовий день… спасибі тобі.
– Мені він теж здався чудовим, – пробуркотіла Джорджа. – Спасибі вам. Я рада, що ви приїхали. Нам буде весело. Вам будуть до душі і мій замок, і мій острівець!
– Авжеж! – мовила Енн й одразу заснула; їй снилися кораблетрощі, замки та острови. Коли ж Джорджа повезе їх на свій острівець?
Розділ 5
Поїздка на острів
Наступного дня тітка влаштувала для дітей пікнік, і вони подалися до маленької бухти, де могли донесхочу купатися й веслувати. Вони провели дивовижний день, однак Джуліан, Дік та Енн потайки радше хотіли б відвідати острів Джорджі. Там їм було б ліпше.
Джорджа не бажала йти не тому,
