скелястий острів з руїнами старого замку на вершині.
– Яке цікаве місце. А як воно називається? – спитала вона.
– Острів Кирін, – відповіла Джорджа. Її очі здалися такими ж синіми, як води бухти, коли вона обернулася до неї. – Там приємно походити. Якщо ви мені сподобаєтеся, я колись візьму вас туди. Але нічого не обіцяю. Єдиний спосіб дістатися туди – човном.
– А кому належить цей незвичайний острівець? – запитав Джуліан.
Відповідь Джорджі була вкрай несподіваною.
– Він належить мені, – сказала вона. – Принаймні належатиме мені. Це буде мій власний острів і мій власний замок.
Розділ 3
Незвичайна історія і новий друг
Трійця уп’ялася в Джорджу очима й не могла вийти з дива.
А вона втупилась у них.
– Що ти маєш на увазі? – вимовив нарешті Дік. – Острів Кирін не може належати тобі. Ти просто вихваляєшся.
– Анітрохи, – відповіла Джорджа. – Спитайте маму. Якщо ви не будете мені вірити, я більше не скажу ні слова. Але я ніколи не брешу. Брехунів я вважаю боягузами, а я не боягузка.
Джуліан згадав, як тітка Фенні говорила, що Джорджа дуже правдива, й, почухавши потилицю, він знову подивився на Джорджу. А що, як вона каже правду?
– Звичайно, ми тобі повіримо, якщо ти казатимеш правду, – мовив Джуліан. – Але знаєш, це справді звучить дуже дивно. Зазвичай діти не володіють островами, навіть такими маленькими й утішними.
– Він, далебі, не утішний, – відрубала Джорджа. – Він милий. Там живуть кролики, зовсім ручні, а з іншого боку – великі баклани й різні чайки. Там дивовижний замок, хоча і зруйнований.
– Дуже цікаво, – сказав Дік. – Але яким чином він належить тобі, Джорджино?
Джорджа глипнула на нього й не відповіла.
– Вибач, – поквапився перепросити Дік. – Я не хотів називати тебе Джорджиною. Я збирався сказати «Джорджа».
– Ну ж бо, Джорджо, розкажи нам, яким чином ти стала володаркою острова, – попросив Джуліан, узявши попідруч свою сердиту кузину.
Вона одразу відскочила від нього.
– Не роби так, – сказала вона. – Я ще не вирішила, чи хочу потоваришувати з вами.
– Гаразд, гаразд, – сказав Джуліан, у якого урвався терпець. – Хочеш ворогувати – нехай. Нам байдуже. Але нам дуже подобається твоя матуся, і ми не хочемо, щоб вона вирішила, ніби ми не бажаємо з тобою дружити.
– Вам подобається моя мама? – перепитала Джорджа, і її яскраво-блакитні очі полагіднішали. – Еге ж, вона мила? Ну, гаразд, я розповім вам, яким побитом острів Кирін став належати мені. Ходімо сядемо десь у куточку, де нас ніхто не почує.
Вони посідали у закутку піщаного пляжу. Джорджа подивилася на острівець у бухті.
– Отже, так, – почала вона. – Багато років тому родина моєї мами володіла майже усією землею тут. Потім вони збідніли, і їм довелося продати велику її частину. Але острівець
