буде допомагати, – сказала вона. – Мені доводиться із цим миритися. Але ще не вечір, і ми придумаємо, як утерти йому носа. Мерзенне створіння! Ненавиджу його прищуватий ніс і закочені очі!
– Гав! – поспівчував Тіммі.
– Тіммі каже, що ненавидить паскудний хвіст і дурнячі вушка Смердюка, – пояснила Джорджа, і всі розреготалися. Жарт їх підбадьорив. Незабаром вони відійшли досить далеко від дому, й дражнилки Едґара вже не було чути, то вони й забули про хлопця.
– Ходімо подивимося, може, твій човен вже готовий, – запропонував Джуліан. – Тоді ми зможемо поплисти до нашого любого острова.
Розділ 3
Підступний удар
Човен Джорджі був майже готовий. Залишалося нанести останній шар фарби. Виглядав він дуже гарно: для човна Джорджа вибрала яскраво-червону фарбу, навіть весла були червоні.
– А після обіду ще не буде готово? – з надією запитала Джорджа човняра Джима.
Джим заперечно похитав головою.
– Ні, панно Джорджо, – сказав він, – ви ж не хочете вимаститися червоною фарбою. Фарба висохне до завтра, не раніше.
Коли човнярі й рибалки називали Джорджину «панна Джорджа», це в усіх викликало усмішку. Місцеві знали, як їй хочеться бути хлопцем, знали також, яка вона відважна й щира. Тому вони, підсміюючись, казали між собою:
«Ну, поводиться вона як хлопець, і, якщо їй подобається, щоб її називали панною Джорджею, а не Джорджиною, то най буде!»
Отож, Джорджина була «панною Джорджею» і з задоволенням розгулювала в джинсах і светрі берегом, веслувала не згірше за хлопця-рибалку й плавала швидше за всіх.
– Тоді попливемо на острів завтра, – сказав Джуліан. – А сьогодні влаштуємо пікнік на пляжі. А потім погуляємо.
Умостившись на піщаному пляжі, діти влаштували пікнік, причому Тімоті дісталася чи не половина їжі. Канапки були не дуже смачні. Хліб черствий, масла замало, а кусні хліба надто грубі. Але Тімоті було байдуже. Він ізжер стільки канапок, скільки в нього влізло, а хвостом вихляв так сильно, що усіх пообсипав піском.
– Тімоті, нумо кинь бешкетувати! У мене вже скрипить на зубах і голова вся у піску! – бурчав Джуліан, укотре струшуючи з себе пісок. Пес натомість іще дужче завихляв хвостом і знову обсипав хлопця піском. Діти розреготалися.
– Тепер ходімо на прохідку, – сказав Дік, схоплюючись на рівні. – Мені треба ноги розім’яти. Куди підемо?
– Ходімо понад кручами – звідти добре видно острів, еге ж? – запропонувала Енн. – Джорджо, а корабель ще там?
Джорджа ствердно кивнула. У дітей з кораблем, що зазнав трощі й лежав на дні, була пов’язана дивовижна пригода. Потужний шторм підняв його на поверхню моря, і він застряг на рифах. Тоді дітям вдалося обнишпорити усі закути на ньому, й вони знайшли старовинну мапу з позначками, де сховано скарб.
– Пригадуєте, як ми знайшли на кораблі стару мапу, як шукали й знайшли золоті зливки? – спитав Джуліан, і очі йому блищали при спогаді
