style="font-size:15px;"> Джуліан підійшов до дверей кухні й відчинив їх. У кухні сидів Едґар, одна половина його обличчя червоніла після ляпасу Джорджі. Була там і пані Стик, дуже похмура.
– Якщо це дівчисько ще раз ударить Едґара, я візьмуся за неї! – пригрозила вона.
– Едґар отримав по заслузі, – сказав Джуліан. – Будь ласка, можна нам чаю?
– Я вирішила підвечірок вам не готувати! – заявила пані Стик. Тут зі свого кутка виліз її песик і загарчав на Джуліана. – Правильно, Пухнастику! Гарчи на тих, хто б’є Едґара.
Однак Джуліан не злякався пса.
– Якщо ви не збираєтеся готувати, я сам усе зроблю, – заявив він. – Де хліб і кекси?
Пані Стик втупилася у Джуліана, але він сміливо зустрів її погляд, жодного разу не змигнувши. Тільки подумав, що вона напрочуд неприємна жінка й що він не дозволить їй взяти гору над ним. Хлопець вельми пошкодував, що не може вигнати її.
Пані Стик не витримала і першою відвела погляд.
– Гаразд, я подам чай, – просичала вона, – але якщо ви дозволите собі ще якісь витівки, я вам нічого готувати не буду.
– А якщо ви дозволите собі якісь витівки, я заявлю в поліцію, – несподівано для самого себе докинув Джуліан. Слова вирвалися мимохіть, але справили враження на пані Стик. Вона раптом стривожилася.
– Ну, нащо ж так грубо, – сказала вона набагато ввічливіше. – Ми усі в шоці, так перехвилювалися… Вже несу чай.
Джуліан вийшов. Його здивувало, що через погрозу звернутися до поліції пані Стик стала набагато ввічливішою. Може, злякалася, що поліція повідомить дядькові Квентіну і той поспішить повернутися? А дядько Квентін панькатися з нею не буде!
Джуліан повернувся до друзів.
– Чай уже несуть! – сказав він. – Збадьортеся!
Проте коли пані Стик принесла чай, настрій у всіх був невеселий. Джорджа соромилася власних сліз. Енн досі не оговталася. Дік намагався дурнуватими жартами розвеселити гурт, але жарти були такі невдалі, що незабаром він кинув цю справу. Джуліан був серйозний і дбайливий, він якось несподівано подорослішав.
Тімоті сидів біля Джорджі, поклавши голову їй на коліна.
«Шкода, що в мене нема собаки, який би мене так любив», – думала Енн. Тіммі не відводив від Джорджі великих карих відданих очей. Тепер, коли його маленька хазяйка була засмучена, він, окрім неї, нікого не бачив і не чув.
Діти не звертали уваги на те, що споживають, але їм однаково покращало й вони почувалися ліпше. Йти до затоки проти вечора вони не схотіли й чекали – раптом задзвонить телефон і їм повідомлять про стан мами Джорджі. Вони посідали в садку й прислухалися до телефону.
З кухні долинула пісенька:
Джорджа-манюня, ковбаска і нюня, пиріг.
Сидить у садку з псом біля ніг
І розпускає нюні…
Джуліан підвівся. Підійшов до кухонного вікна і зазирнув усередину. Едґар був там сам.
– Виходь,
