Навряд чи це грабіжник, бо грабіжники не сплять у будинку, який мають намір пограбувати. І це не пані Стик, і не Едґар. Тоді хто?
Він вмикнув світло. Кухню осяяло яскравим світлом, і Джуліан вирячився на маленького чоловіка на канапі. Чоловік міцно спав, розтуливши рота.
Не вельми приємне видовище. Чоловік кілька днів не голився: щоки й підборіддя були синяво-чорні. А ще довше він не мився: руки, нігті чорні. Волосся скуйовджене, а ніс – як у Едґара.
«Напевно, татко Едґара, – подумав Джуліан. – Огидне видовисько! З такими батьками у бідолахи Едґара було мало шансів стати порядною людиною».
Чоловік хропів. Джуліан не знав, на яку стати: і в комору кортіло проникнути, і не хотілося розбуркати прибульця й здійняти галас. Казна-як його спекатись, та й тітка з дядьком цілком могли домовитися з пані Стик про те, що її чоловік міг би заходжати сюди, хоча це й малоймовірно.
Джуліан був дуже голодний. Думка про смакоту в коморі спонукала його вимкнути світло і в темряві пробратися туди. Нарешті він відчинив двері в комору. Помацав по полицях. Овва! Щось схоже на пиріг. Узяв і понюхав. Пахло м’ясом. Пиріг з м’ясом – чудова знахідка!
Ще помацав по полиці й наштовхнувся на тарілку з чимось схожим на тарт[1] із джемом – кругле, пласке, посередині щось липке. Ну, пирога з м’ясом і тартів з джемом цілком вистачить для чотирьох голодних друзів!
Джуліан узяв м’ясний пиріг і тарілку з тартами й почав обережно вибиратися з комори. Двері причинив ногою і попрямував до виходу з кухні.
Але в темряві пішов не в той бік і, на своє нещастя, наштовхнувся на канапу! Від поштовху один тарт упав. І – треба ж так! – просто до розкритого рота сплячого, через що той одразу прокинувся.
«Хай йому біс!» – подумки вилаявся Джуліан і почав тихенько задкувати, сподіваючись, що чоловік повернеться на інший бік і знову засне. Проте липкий тарт з джемом ковзнув по підборіддю чоловікові, і той з несподіванки схопився і сів.
– Хто тут? Це ти, Едґаре? Що ти тут робиш?
Джуліан мовчки посувався боком у напрямку, де нібито знаходилися двері. Чоловік підвівся й потягнувся рукою туди, де, на його думку, знаходився вимикач. Знайшов, увімкнув його і, вкрай уражений, вирячився на Джуліана.
– Ти що тут робиш? – запитав він.
– Саме це я хотів запитати у вас, – спокійно відповів Джуліан. – Що ви тут робите? Чому спите на кухні мого дядька?
– На це я маю повне право, – сказав чоловік грубим голосом. – Моя дружина працює тут куховаркою. Моє судно сьогодні пришвартувалося в порту, а я у відпусковій. Твій дядько і моя дружина домовилися, що я можу приходити сюди. Зрозумів, хлопчиську?
І тут Джуліан злякався не через «хлопчиська», а через те, що відтепер їм доведеться мати справу не тільки з пані Стик та Едґаром, але й з паном Стиком. По всьому виходило так.
– Я обов’язково перепитаю про це дядька, коли він уранці зателефонує, – рішучо мовив Джуліан. – А тепер пропустіть мене, будь ласка, я хочу піти нагору.
– Овва! –
Відкритий пиріг або пляцок з будь-чим, накладеним згори
