численні географічні відкриття, але саме плавання Колумба спричинило справжній перелом в історії не лише Європи, а й цілого світу. Дослідження та завоювання європейцями Америки привело до багатьох непередбачуваних наслідків у політичній, а також соціально-економічній сфері, серед яких також була й прогресивна інтеграція Otro mundo (іншого світу) до культурної моделі європейців. Конкіста і подальша асиміляція аборигенів відбувалися швидко, разом із репресіями і переконаннями з боку як військового апарату конкістадорів, так і священників. Переконані у своєму верховенстві та наслідуванні істинної віри, європейці прибули на незвідані землі з жагою до повернення до християнства всіх, як це було за часів апостолів.
Місіонерство і Реформація
Новина про існування величезної кількості людей, котрі живуть у повному невігластві стосовно християнської віри, немовби ввело свіжу кров до рушійної сили послання Церкви. Іспанці й португальці, а за ними й голландці, англійці та французи з перших експедицій використовували присутність місіонерів у Новому Світі для виконання особливого завдання, а саме навернення до християнства невіруючих. Успіх перших християнських проповідей неєвропейським народам був таким, що в сучасників склалося враження, ніби спричинені протестантським розколом втрати цілком компенсуються наверненням заокеанських народів.
Мільйони хрещених
Шлях до місіонерства відкрився для дванадцяти ченців францисканського ордену в 1523 р., коли вони висадилися на березі щойно завойованої Мексики на запрошення Ернана Кортеса (1485–1547). Відтоді й протягом усього XVI ст. католицька Церква досягала дедалі більших успіхів у цій сфері. У 1526 р. тут висадилися ченці домініканського ордену, а в 1533 р. – августинського; до прибуття єзуїтів у 1572 р. євангелізацію корінного населення здійснювали переважно священники зі спеціально реформованих представництв трьох згаданих орденів. Завзяття ченців і швидкий занепад місцевих общин пояснюють надзвичайно велику кількість осіб, які в ті роки офіційно назвали християнство своєю релігією. У написаному в 1532 р. листі до Карла V брат Мартіно ді Валенсія розповідає про щонайменше мільйон аборигенів, котрі прийняли християнство менше ніж за десять років. Дехто говорить про ще тріумфальніші досягнення: наприклад, Торібіо де Бонавенте оцінює кількість американців, навернених до християнства між 1524–1536 рр., у п’ять мільйонів осіб.
У Південній Америці євангелізація відбувалася значно повільніше, ніж у Мексиці. Перші отці ордена єзуїтів прибули до Бразилії наприкінці 40-х років; приблизно в той самий час домініканці заснували свою церкву в Перу, а францисканці й августинці висаджувалися у Парагваї та Чилі. Не менш позитивні результати можна було побачити і за межами Нового континенту, зокрема на певних узбережжях Африки, особливо біля гирла річки Конго, разом із успіхами, які здобули єзуїти, Франциск Ксав’єр (1506–1552) у Японії (де наприкінці століття налічувалося щонайменше 300 тисяч християн) і Маттео Річчі (1552–1610) у Китаї між 1583 і 1610 рр.
Повідомлення як джерело відомостей з антропології
