style="font-size:15px;"> М а р ґ а р и т а
Вам все на сміх звести.
(Обриває пелюстки і щось шепоче).
Ф а у с т
Що шепчеш ти?
М а р ґ а р и т а
(півголосом)
Любить – не любить…
Ф а у с т
О дивний ангел красоти!
М а р ґ а р и т а
(ворожить далі)
Любить – не любить, любить – не любить…
(Зриваючи останній пелюсточок, по-дитячому радіючи).
Любить!
Ф а у с т
Так, дитино! І це слово квітки
Хай буде словом Бога. Любить!
Ти знаєш, що це значить? Любить!
(Схопив її за обидві руки).
М а р ґ а р и т а
Я вся тремчу…
Ф а у с т
О не лякайсь! Нехай мій зір,
Хай потиск рук тобі те скаже,
Що словом не сказать.
Віддатись повністю, й блаженства
Зажить, що вічним бути мусить!
Вічним! Кінець його – то був би розпач!
Ні, без кінця! Без кінця!
(Марґарита стискає його руки, випручується і тікає. Він стоїть хвилю в задумі, потім спішить за нею).
М а р т а
(надходить)
Вже поночі.
М е ф і с т о ф е л ь
Так, нам додому час.
М а р т а
Я довше б вас лишитися просила,
Але лихі тут люди в нас.
Неначе їм нема другого діла, —
Вони завсіди
Розглядують, що робиться в сусіди,
І пустять поговір – хоч хай хто як живе…
А наша парочка?
М е ф і с т о ф е л ь
Десь аж у тій алеї…
Прудкі метелики!..
М а р т а
Він закохавсь у неї.
М е ф і с т о ф е л ь
Вона у нього. Діло світове!
М а р ґ а р и т а вбігає, стає за дверима, притуляє пальця до вуст і виглядає крізь щілку.
М а р ґ а р и т а
Іде!
Ф а у с т
(увіходить)
Так ти дражнить? Стривай, як уловлю,
Узнаєш!
(Цілує її).
М а р ґ а р и т а
(обіймає його й цілує)
Голубе! Я так тебе люблю![70]
М е ф і с т о ф е л ь стукає.
Ф а у с т
(аж тупнув ногою)
Хто там?
М е ф і с т о ф е л ь
Свої!
Ф а у с т
Ну й гад!
М е ф і с т о ф е л ь
Налюбишся
Написано до 1775 р.
