ще й од серця.М е ф і с т о ф е л ь
Гарний ти!
А там почнеш про вічну вірність,
Жаги єдиної безмірність, —
Це теж од серця буде йти?
Ф а у с т
Облиш! – Як серце мре без краю
В однім битті, в однім чутті,
Як я ім'я йому не знаю, —
Тоді я у світи усім єством ширяю
І слів найвищих добираю.
І пломінь той, що в нім згораю,
Я вічним, вічним називаю —
Невже то лжа, слова пусті?
М е ф і с т о ф е л ь
Таки я прав!
Ф а у с т
От, щоб ти знав,
Не хочу я надсаджувати груди;
Хто має язика і хоче правим бути, —
То той і прав.
Ходім! Обрид цей вічний спір мені.
І згоден я – хоч правий ти, хоч ні.
М а р ґ а р и т а під руку з Ф а у с том, а М а р т а з М е ф і с т о ф е л е м гуляють по саду.
М а р ґ а р и т а
Я бачу, ви, жалкуючи мене,
Знижаєтесь – мені аж сором.
Життя, напевне, мандрівнé
Навчило вас не буть суворим.
Не для таких досвідчених людей
Убожество моїх простих речей.
Ф а у с т
Один твій зір, одне слівце твоє —
Чи ж де дорожча мудрість є?
(Цілує їй руку).
М а р ґ а р и т а
Та чи подоба ж вам ту руку цілувати?
Вона негарна, шкарубка.
Мені доводиться усього пильнувати,
А мати строга ще така.
Проходять.
М а р т а
Ви так ото й мандруєте весь вік?
М е ф і с т о ф е л ь
Така у нас вже служба подорожня!
Буває – так у іншім місці звик, —
А залишитися не можна.
М а р т а
Хай молодий іще літа
Метеликом з країни до країни;
А вбившись у такі літа,
Старим бурлакою брести до домовини —
Це справа вже зовсім не та.
М е ф і с т о ф е л ь
Та я вже й сам, признатись, потерпаю.
М а р т а
Тож, паночку, робіть, що я порáю.
Проходять.
М а р ґ а р и т а
Аби з очей, то вже й з думок.
Хоч ґречність вас і прикрасила,
У вас розумних друзів сила,
Мені до них – як до зірок.
Ф а у с т
О серце, вір, те, що розумним звуть, —
То інколи обмеженість пуста.
М а р ґ а р и т а
Як?
Ф а у с т
Ах, свята невинність, простота —
Ніяк собі ціни не пізнають!
Сумирність, лагідність
Написано до 1775 р. (за винятком кількох вставлених пізніше рядків).
