з цього приводу, адже декому належав більший гонорар, ніж мені), а потім став обдзвонювати весь Київ у найпильнішій справі: самотній чоловік, безпартійний, інтеліґентний, високоосвічений, вільно володіє французькою і грабаром[3], фарсі і гуджараті, вік Ісуса Христа, зріст 182 сантиметри, був одружений всього лиш один раз, кажуть, що симпатичний, – ось такий славний чоловік за помірну ціну найме однокімнатну квартиру на тривалий термін.
Тоді я ще не знав, що веду даремні розмови, марно товчу воду у ступі, бо квартира мені більше не знадобиться.
Симпатичний чоловік з невеличким шрамом на вилиці, віку Ісуса Христа, упевнено перетнув залу кав’ярні і підійшов до столика, за яким сиділа молодша від нього років на п’ять жінка. Вона вдивлялася у денце чашки, наче сама собі ворожила на кавовій гущі, і чоловік спитав з геніальною простотою:
– Шампанського вип’ємо?
Вона звела на нього тернові очі – не чорні, як співається в пісні, а кольору ще не достиглого терну із синіми і зеленими переливами. У неї були зовсім білі губи, наведені білою помадою, і білі перламутрові тіні аж до тонесеньких брів – так досягається разючий ефект очей.
– Вип’ємо, – так само просто сказала вона.
Я взяв шампанське і під ревнивим поглядом Катрусі налив два келихи.
– Ох, як усім цікаво, – сказала моя чарівна візаві.
– Головне… – гіркаво-солодкий запах французьких парфумів завжди мене хвилював, – bien faire et laisser dire[4].
– Bien ou rien[5], – сказала вона.
– О, Боже, хоч негайно у ліжко.
– Ви не схожий на сексуального маніяка. Інакше я не погодилася б з вами пити шампанське.
– Бачте…
– Оксана. Можете називати мене Саною.
– Бачте, Сано, цих навіженців розпізнають, коли вже запізно.
– На жаль, так, – сказала вона. – Але це не про мене.
– Ви добрий психолог?
– Ні, поганенький сексопатолог.
У мене шампанське ледь не пішло носом.
– Ви здивовані? – спитала вона.
– Я думав, це чоловіча професія.
– Чоловіки якраз мало у цьому тямлять.
Чесно кажучи, я трохи розгубився. Наскочив чорт на відьму і не з того краю почав. Але й відступати було не з руки.
– Тепер мені зрозуміло, чому ви так легко погодилися зі мною випити.
– Чому?
– Професійна цікавість. Адже з красивою жінкою не так легко познайомитись.
– Не вгадали. Просто я бачу, що у вас є на те серйозна причина. Тому ви й підійшли без комплексів. Хіба ні?
– Ваша взяла, – сказав я. – Причина справді серйозна. Того вечора, коли я вперше вас побачив, ми сиділи втрьох он за тим столом, пам’ятаєте?
Вона запалила сигарету і з цікавістю дивилася на мене. Цівочка диму соталася з-поміж її загострених пальців, які ледь помітно тремтіли.
– Потім, десь уже під кінець,
Давньовірменська мертва мова.
Робити добре і не зважати на те, що говорять (
Добре або ніяк (
