оектуМіжнародний літературний конкурс романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» був заснований за підтримки брендa найпопулярнішого українського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новітньої української культури.
Література, кіно і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.
Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п’єсами.
Передмова
Сірий кардинал
Ця книга про літературного негра, про головного редактора великого українського видавництва, про розбещене дівчисько, про великого боса, про недоробленого українського Че Гевару, про маріонетку, про руду бестію, про шизофренію, про гроші, Кубу і літературу.
З першої фрази «Отут розпишіться» потопаєш в емоціях, що вирують у книзі. Мені це нагадало своєрідний транс, коли навколишні проблеми перестають тебе стосуватися, ти шукаєш шляхи до вирішення проблем героїв роману аж доти, доки не розумієш, що все зовсім інакше, зовсім не так, як зробив би ти, і навіть не так, як ти міг собі уявити. Коли я читав, то уявляв собі Олега Галетку, який сидить у кімнаті: у нього в руках купа мотузок, за які він смикає своїх героїв, зіштовхує їх чолами в реальному житті й переносить біль на папір. Це дивовижне явище, коли велика кількість героїв, на позір не пов’язаних між собою, однієї миті утворюють лабіринт стосунків, де комусь загрожує слава, комусь амур, а комусь… лишається смерть. На наступній сторінці Олег, смикаючи мотузки, перевертає все догори дригом і вже ті, хто забронював собі місце на кладовищі, п’ють мартіні, хрумкотять оливками й палять сигари після сексу.
Книга вражає динамікою, за якою зовсім не губляться влучні описи зовнішності героїв. Визначити ж характер персонажів автор лишає читачу, виходячи з їхніх вчинків. Перегортаючи сторінку за сторінкою, я впіймав себе на тому, що став одним із них, пробував їм допомогти, знайти себе в шизофренії або ж, навпаки, сховатися від переслідувань. Я так чи інакше жив всім тим переполохом і хаосом, якими жили всі герої роману. Місцями ставало не по-дитячому страшно за головного героя, здавалося, що зараз нитку його життя автор нахабно переріже тупими ножицями, а далі розгрібайте той вінегрет самі, аж тут все стає на свої місця, ти його пробачаєш за такі експерименти зі своєю психікою, переводиш подих і занурюєшся в рядки, знову втрачаючи під ногами землю.
Можеш не вагатися, читачу, якщо ти тримаєш в руках цю книгу, – читай! Читай – і ти сам зрозумієш, що таке «Гроші, Куба і література». Ти сам дізнаєшся, наскільки серйозними можуть ставати проблеми, якщо ти прихистив Юду зі штучними окулярами і наклеєними вусами, який видає себе за вірного і добропорядного. Ти сам дізнаєшся, наскільки серйозно можуть закрутитися амурні справи, коли кров відступає від голови й потрапляє в більш цікаві місця. Ти сам дізнаєшся про ваги, на шальках яких лежать кар’єра та родина. Ти сам дізнаєшся, що за фрукт Олег Галетка і як він написав роман про марення Кубою, книгою, жінкою, спокоєм, грошима та славою…
Ігор Зарудко
Гроші, Куба і література
– Отут розпишіться.
Чоловік років за сорок із бездоганним зовнішнім виглядом простягнув пухку папку. Парубок, якому призначалися документи, не відреагував.
– Миколо?!
На обличчя чоловіка набігла тінь занепокоєння. Хлопець здригнувся. Секунду вертався звідкись із глибин власних думок, ще секунду вивчав папку, а потім узяв документи.
– Розпишіться, – м’яко, але впевнено повторив чоловік.
Микола обвів поглядом присутніх. Крім пещеного адвоката, який простягав документи, у кабінеті було троє. Жінкоподібний коротун із пухкими руками й залисиною, гарненька німфа років двадцяти з яскравою косметикою та її батько – солідний чолов’яга в дорогому костюмі, на чиєму обличчі застигла міна зарозумілості.
– Миколо, ви розумієте, що зараз відбувається?
Той кивнув. Хоча, якщо бути до кінця відвертим, він погано розумів. Точніше – зовсім не розумів, як опинився тут і як сталося, що все зайшло так далеко.
– Нам не потрібно, щоб через тиждень ви заявили, ніби ми вас обдурили або силою змусили підписати цю угоду.
– Ну що ви, пане Вєтров, – устряв коротун. – Микола задумався, він прекрасно себе почуває, і вчора ми з ним ще раз усе обговорювали, тому…
– Пане Суриков, – обірвав коротуна пещений. – Ви хто?
– Як
