право на таку знижку. Причини, які мотивували це право, були різними: частотність проїзду, віддаленість житла від місця зупинки автобуса, особиста платоспроможність. Водій дратувався, повторював, що його це все не обходить і що вони повинні заплатити повну вартість квитка. Але жіночки ігнорували його й, поступово міняючи тему сварки, відразу ж почали роздягатися та шурхотіти скотчем.
Водій ще трохи побурчав, а потім плюнув, зачинив двері автобуса й рушив – видно, такий розвиток подій був звичним.
Тепер жіночки ділили між собою простір, куди можна буде заховати цигарки. І тут вступали в дію аргументи про те, хто й скільки перевіз минулого разу, де ховали та яке місце «щасливіше». Водій через рівні проміжки часу вигукував спереду, що забороняє ховати цигарки в автобусі, але ніхто не звертав на нього уваги. Відчувалося, що попри внутрішні суперечності жіночки становлять міцну та монолітну команду, здатну протистояти й серйознішому спротиву, ніж символічні та не надто переконливі спроби водія закликати їх до порядку.
– Візьмете блок? – діловито запитила в Христини одна з жіночок, яку решта називала Зоською.
– Ні, що ви, – злякалася Христина.
– А ви хто – вчителька чи полька? – примруженим оком оцінила її шанси сусідка.
– Не візьму, – твердо відповіла Христина.
– Даремно, вас точно на особистий не поведуть. Нóвенька.
– А що, тепер всіх на особистий ведуть? – поцікавилася жіночка з крісла ззаду за Христиною, Марися, як з’ясувалося згодом.
– Та ні, теперка вже не всіх, – відповіла Зоська. – Після того, як ми місяць тому тут влаштували їм скандал. Ну, тобто, не знаю, чи тому, – засумнівалася вона. – Але ми тоді таке зробили. Ну бо шо то за робота – прийшла якась і давай всіх на особистий. Догола роздягає. Дійшла черга до мене, а я їй кажу: «Цо, пані, ідзєми на особісти, відзе, же пані любі кобєти». Ну, всі заржали з неї, і більше вона не приставала. А то задрали вже.
– Ну, шо зробиш. Така в них робота, – фаталістично зітхнула жіночка з переднього сидіння, поправляючи пачки цигарок у бюстгальтері.
– Ну, не скажи, – енергійно заперечила Зоська. – Вона сі вмішала в конденціальність, розумієш? Влізла в приватну собственність, порушила право особистості людини, а вона непорушна, розумієш? То тобі не шутки. За це статтю можут дати!
– Слухай, Зосько, а як там той твій рецепт салати, шо ти робила минулий раз? – змінила тему Марися.
– Та файний салат, Марисю, дуже вітамінний, – відповіла Зоська. – Я теперка на дієті сиджу, то ніц такого не їм, від чого си поправлєют.
– А шо ж ти їси? – відразу зацікавилися всі присутні.
– Та майже ніц не їм, – гордо відповіла Зоська. – Так, рано намащу си хліба пару кавалків. Намащу чим маю: маргариною, зрідка смальцем – і з цибульов.
– Смальцем? – здивувалася Марися.
– Ну, а ти думала? То дієтичний продукт, ліпший за маргарину. Ти сі поправлєїш
