гарно говорила!
– Звичайно. Ти ж знаєш, яка я боягузка. У той момент я повірила, що земля може піді мною розколотись і мене поглинуть її глибокі надра, – засміялася Даша.
– Я своїм батькам подзвонив, щоб вони увімкнули телек. Уявляєш, як вони зараз раді? Дашулю, а ти своїм телефонувала?
– Нє-а.
– Але чому?! Таке по телевізору не кожен день побачиш.
– За мене це зробила Свєтка. І своїм, і моїм усе доповіла.
– Значить, усе село тепер знає? Всі бачили?
– Напевно, – посміхнулася Даша. – У селі що знає один – знають усі.
– А брат твій бачив?
– Думаю, що йому мама зателефонувала й усе розповіла. – Даринка підвелася зі стільця і сказала: – Досить про це. Давай краще буду тебе годувати. Що приготувати сьогодні?
Олексій не встиг відповісти, як у Даші задзвонив телефон. Дівчина подивилася на дисплей. Дзвонив її рідний брат Олександр.
– Привіт, Сашулю, – зраділа Даша його дзвінку.
– Дашко, ну, ти молодець! Я не чекав від тебе такого! По телеку виступала!
– Сашо, хоч ти не починай. Я ж медсестра і просто зробила те, що мені належало зробити. А ці журналісти як роздують усе! З мухи слона зроблять в одну мить!
– Ну, не скажи, сестричко! Ми тут із хлопцями всією бригадою тебе дивилися. Пацани вимагають виставити їм після роботи могорич.
– За що?
– За героїчний вчинок моєї сестри!
– Поясни, що нічого героїчного я не зробила.
– А ще всі неодружені нашої бригади в тебе закохалися. Щоправда, заочно, але готові хоч зараз із тобою одружитися.
– Скажи їм, що потяг уже пішов, а вони спізнилися.
– Значить, весілля не відміняється?
– Звичайно ж, ні!
– Я радий за тебе, сестричко. Як ти себе почуваєш зараз?
– Дуже добре! Скоро знімуть шви і піду на роботу.
– Ну й гаразд. А то мати з батьком так хвилюються за тебе після цієї аварії.
– Я вже їм дзвонила і не раз пояснювала, що я не постраждала.
– Ну, тепер побачили тебе по телеку й заспокояться.
– Ти краще розкажи, як там мої улюблені племінники.
– Воюємо потихеньку. У червні почнуться канікули, привезу їх до дідуся та бабусі, там і побачимося.
– Переказуй вітання дружині, а Маринці й Русланчику від їхньої хрещеної найвеличезніший, найтепліший привіт.
Даринка попрощалася з братом і пішла на кухню готувати на прохання Олексія його улюблену страву – солянку.
…Увечері подзвонила мама Даші.
– Донечко, ми з батьком такі раді, що виховали гарну доньку! – крізь сльози сказала мати.
– Мамо, ну що ти таке кажеш? У вас звичайна дочка. Це репортери вміють все прикрашати. Як ви там?
– Ой, не повіриш, Дашо!
