ходили! Вони ж у тих конфіскованих квартирах застали весь гардероб. Ну і дамочки повдягалися в нічні шовкові сорочки. А воно ж, коли напросвіт, то труси байкові за руб двадцять по коліна видно! – він залився радісним сміхом. – Да-а, цікаво було подивитися… Один наш полковник, не буду називати фамілії, мив мордяку в унітазі, бо думав, що це і є умивальник, і весь час нарікав, що, блядь, не встигає помитися, а вже вода стекла, а він мусить чекати поки знову набереться. – І знову Буряченков трясся зо сміху і тряслися чорні волосинки, що стирчали з його ніздрів. – По неділях, щоб розслабитися, ходили ми грати у футбол. Мені тоді було тридцять шість. Я був стрункий і дзвінкий.
– А як же Лєнін?
– А що Лєнін?
– Виходить, що ви його бачили дитиною? Якщо ви народилися у 1912, а Лєнін помер у 1924.
– А дитячі спогади, я тобі скажу, найміцніші. От знаєш, я зараз не пам’ятаю деколи, куди окуляри поклав. А запитай мене, що я робив 21 квітня, чи 10 травня, чи 15 вересня 1924 року, – я відповім.
– Можливо. Але ж розмови з Лєніном…
– Слухай, чого ти пристав? Тобі що, про Лєніна розповісти? Наливай. Я його бачив, як оце тебе. Але ж учням цього мало, правда? От я й… Ага… значить грали ми у футбол. У нас був і свій стадіон, але його окупувало начальство. От ми ходили туди, до Янівського цвинтаря. Зранку там грали працівники склозаводу, а тоді, після церковної служби семінаристи. А після них – ми. Ну, а це ж неділя, сам розумієш. Зранку заправилися, дещо і з собою взяли, сонце голову припекло і почали наші тих бурсаків зачіпати. А під кінець домовилися про спільну гру.
– Ну, я це знаю. Ви програли раз і другий. Але хіба за це розстрілюють?
– Ні, не за це. Але якраз у березні ми ліквідували греко-католицьку церкву. Усіх католиків, які не хотіли переходити у православ’я, відправляли на лісоповал. Переважно то були старшого віку люди. Так що надії на те, що вони виживуть, було мало. А от що робити з молодими? Ну, відкалатає він там років десять чи й усі двадцять п’ять, повернеться і знову почне каламутити воду. От і прийшла вказівка згори – ліквідувати.
– Не розумію логіки… Молодих партизанів відправляли в табори, а семінаристів розстріляли?
– Ну, ти ж подумай. Партизани – це ж тупі селюки… ну, яку він несе ідеологічну небезпеку? А ці інтелігенти… серед них, між іншим, були не тільки місцеві… а було й кілька бельгійців та італійців. Тут же ж Шептицький ще у 1913 запросив до Львова бельгійських ченців-редемптористів. Вони вивчили українську мову, заснували монастир і школу. Відправити їх назад у Бельгію чи в Італію? Щоб заробити новий менінгіт?
– А ви чули про те, що якісь речі там, на стадіоні, можуть зникати, а на їхнє місце з’являються інші… старіші…
Бураченков усміхнувся, кутуляючи на язику шоколадку.
– Ти хочеш і це розслідувати?
– Я хочу докопатися правди.
– Ми там трішки прокололися… свідків, здавалося, не було… а потім виявилося, що сторож усе бачив.
