ЗАПОВIТ. Тож вибиратись швидше треба Із віроломної пітьми, Благословення просим в Неба, Ми – не раби. Раби – не ми!. Владимир Владимирович Проскуров

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу ЗАПОВIТ. Тож вибиратись швидше треба Із віроломної пітьми, Благословення просим в Неба, Ми – не раби. Раби – не ми! - Владимир Владимирович Проскуров страница 1

ЗАПОВIТ. Тож вибиратись швидше треба Із віроломної пітьми, Благословення просим в Неба, Ми – не раби. Раби – не ми! - Владимир Владимирович Проскуров

Скачать книгу

      Заповіт

      Поки в парламенті буржуй,

      То сухарі, Вкраїно, жуй!

      Бо казнокради і злодюги

      Пітніють, «бідні», від напруги.

      Усе їм – мало, мало, мало,

      Зжирають наші «хліб і сало».

      Ця керівна, поглянь, орава

      Гребе все зліва в нас і справа,

      Віддайте все, поки живі,

      Вони ж, либонь, лиш центрові!

      Не ти господар в своїй хаті,

      А буржуїни ці пихаті.

      Віддай дружину і себе,

      Й твою земельку загребе!

      По світу пустять старцювати

      Ці вітчизняні супостати!

      Продай їм голос, як завжди,

      І не докличешся сюди.

      Що до людської їм біди?

      «Під три чорти із нею йди!»

      Підеш, згорьований, в запій?

      Ти все одно для них «не свій»!

      Згадають все – війну і сором,

      Страхатимуть голодомором,

      Грузин вплетуть і москалів…

      Про тебе лиш не буде слів.

      Про тих, хто вижив в ту війну,

      Вітчизну відродив одну,

      Пересадив їх в «Мерседес»,

      Пустив у владу до небес.

      Тепер – черв’як ти, він – Герой!

      Електорат у нього – той!

      Тож мовчки рийтеся в гною,

      «Я – пан, де хочу, там стою!»

      Що скажеш правнукам своїм?

      Як продававсь за гречку їм?!.

      А потім лаявся й стогнав,

      Мовляв, не зловлю більше гав…

      За петельки готовивсь брать —

      Знов «загодила» стара «рать».

      Вкусив огризок ковбаси…

      За кого голос віддаси?

      За «благодійника» лукаво,

      Мораль поправши, совість, право,

      Забувши Бога і батьків…

      Хотів такого, не хотів,

      Позволив нечисті гнилій

      Установити власний стрій,

      Сміятись з пращурів твоїх

      Для них прикольно, а не гріх!..

      Віддай пальто, піджак продай,

      Але ніде не забувай,

      Що ти – не бидло і не хам,

      Батьків, дітей, дружину, храм

      Не проміняєш на крупу,

      За чиюсь «істину» тупу,

      Аби не сором було жить

      За ту слабку, продажну мить.

      Усьому є ціна своя

      Під звуки гімну Кобзаря.

      Мутанти, давлячись ікрою,

      Із року в рік пливуть рікою,

      Їх зупинити б – та, на жаль,

      Тобі обіцяна «медаль»,

      Золоті гори і свобода…

      Та ні – погана там погода.

      Любов’ю Неньку охопить,

      І гасла хочуть, а де нить?

      Що в вишиванках, що без них,

      Побільше б баксів для крутих!

      Їм заважає мріять мова,

      Тут атмосфера – нездорова,

      Тож верещать лжепатріоти,

      Не зрозуміть, хто «за», хто – «проти».

      Начхать вам, знаємо, панове,

      І на колишнє все, й на нове,

      Рахунок за «бугром», в Женеві…

      «Хатинка» і сади вишневі…

      Служить закону в «Незалежній»,

      Тризубом Неньку вгородить…

      Усе в вас в силі протилежній —

      Капшук «зеленими» набить!

      Думка за думкою – тривожна,

      Відкат за землю і з доріг…

      Бо ми ж – держава!!! Нам все можна!!!

      А ти – господар? Ти ж не зміг!

      Слуга забув кому слугує,

      Усе рубає вже з плеча,

      Лишень під вибори воркує,

      Сховавши звичного меча.

      «Господар» ставши вмить вівцею,

      Чекає доброго царя,

      Як хворий – диво-панацею,

      А вимагають – хабаря!

      Віддай за довідку й квартиру,

      І за життя не поскупись…

      Не йди до них без нашатиру,

      Твої царі, давай, «гордись»!!!

      Пір у чуму їм «закатати» —

      Простіше простого нема!

      Гульнуть міністри й депутати…

      Що їм якась людська «чума»?!

      Село, розорене роками,

      Залиті пивом біль і срам…

      «Слуга народу» добре втямив,

      Що ще не все поцупив сам.

      Ще ж годувальниця-землиця

      І денно й нощно їм «свербить»,

      В солодких

Скачать книгу