гравець той самий, то він цю кімнату вже знає. А ось наступну, яка на поверх нижче, – ні. Туди його треба заманювати…
– Це там, де динозаври?
– Ага. Але ці двері однаково треба відкрити, інакше дракон тут і залишиться. Ти відійди, га?
– Куди ти, поранений?! Ти ж і сіпнутися не встигнеш, як він тебе підсмажить!
Шаната силоміць запхала Рикпета в порожню кімнату й підішла до дверей, котрі треба було відчинити, аби спрацювала пастка з кошлатим драконом. Вона присіла навколішки, прикладом автомата натисла на ручку, різко пхнула двері та одночасно з цим упала вздовж стінки на підлогу, закривши голову руками.
Шах-х-х – шугнуло полум'я, і двері неквапом зачинилися.
– Все, зараз донизу!
Рикпет і Шаната безшумно бігли сходами.
– Зупинимо стрічку!
– Тобто? Ага… – до Рикпета дійшло, що Шаната хоче підвісити програму. – Але як?
Шаната подивилася по боках, знайшла й підтягла ближче до дверей якусь картонну коробку. Обережно подивилася в щілинку, де знаходиться кімната з драконом, ще раз поправила коробку й зняла кришечку з оптичного прицілу.
Рикпет з цікавістю стежив за цими приготуваннями.
– Я чогось не того…
– Рику, треба різко відкрити двері. Відкрити повністю, щоб я змогла поцілити в замок кімнати, де сидить дракон. Другим пострілом я пораню дракона.
– А якщо він заекранник? Ти ж розумієш…
– Не бійся, я спробую тільки подряпати його. Але після другого пострілу двері негайно зачиняй. Якщо полум'я велике, то може й самим перепасти.
Уклавши на коробку автомат, Шаната ретельно прицілилася.
– Давай!
Рикпет широко відчинив двері. Йому здалося, що перший постріл пролунав, ще коли двері відчинялися. Динозаври вмить повернули голови. Зі світлого квадрата дверного отвору висунулася волохата голова дракона – немовби аж із переляканими очима. Не встигло чудовисько облити динозаврів рікою вогню, як пролунав другий постріл, який зробив у драконячому вусі маленьку дірочку. І програма зависла! Усе було, як минулого разу, тільки дракон із громовим «няв!» кинувся під диван, який стояв біля далекої стіни. Диван, звісно, розлетівся на шматки, а дракон, забившись у куток кімнати, жалібно нявкав. Рикпет підійшов до нього й ласкаво почухав за вухом.
– То ти все-таки заекранник! Хто ж ти?
Дракон задоволено муркотів. Зовсім не важко було здогадатися, що це кіт! Інше питання, як він опинився в Заекранні?
– Бачиш? – Рикпет повернувся до Шанати. Програма вже перезапустилася. Вони стояли на сходовому майданчику, прохолодному й темному. Дівчинка напружено застигла поруч із коробкою, яку використовувала як підставку при стрільбі.
«Вона все згадала! – здогадався Рикпет. – Вийшло! Вона все згадала!»
– Я не Шаната! – були перші слова дівчинки. – Я Наташа!
Обличчя її болісно спотворилося. Рикпет зрозумів, що електричний батіг прогулявся по її плечах.
– Я
