водячи кінчиком кинджала, відповів Рикпет, – там на стінках багато дротів.
– Чудово, – зраділа Шаната, – виходить, монітори знаходяться саме там.
Оріг стояв похмурий і замислений.
– Оце що ви надумали, – раптом запитав він, – розвалити все? А може, мені тут подобається?
– Замовкни! Ти що, того? – Рикпет покрутив пальцем біля скроні. Він схопив кинджал і написав по солі тільки одне слово: «Гірея!».
– А я кажу, що мені плювати! Нехай чує! Я не хочу йти звідси, мені тут подобається, і я не дам розвалити гру!
– Заткнися! – крикнув Рикпет і кинувся на Оріга, намагаючись закрити йому рота долонею. Той спритно перехопив руку Рикпета й кинув його через стегно. Рикпет упав на стіл, зачепивши ногами стільці.
– Дурень! Зрадник! – Шаната щосили штовхнула Оріга в плече.
Оріг, який не чекав нападу з цього боку, не втримався на ногах і сам упав на стіл. Тарілка з макаронами, які він кілька хвилин тому їв, перекинулася й акуратно вляглася йому на голову. Вигляд довгих білих макаронів, які звисають в Оріга буквально з вух, викликав у Шанати, незважаючи на серйозність ситуації, напад реготу. Рикпет подивився на Шанату, потім на Оріга й теж зареготав. У цей час отямився Голос. Регіт друзів змінився хворобливими стогонами. Обоє одержали електробатогом.
– Зрада?! – люто сичав Голос. – Втеча?!
Батіг ще й ще бив заекранників. Оріг дивився широко розкритими очима.
«Ну, що ж… – думав він, – я не хотів… Я, правда, не хотів… А що мені робити? Знову додому? Не хочу! Я не дам усе розвалити! Їм усім добре, у них удома все є! А як мені доводиться, хто-небудь запитав? Нехай тепер спробують, як це… Нехай спробують! Але я ж не хотів… Як мені тепер далі жити? В одній кімнаті з ними?»
– Годі, припини! – пролунав голос Гіреї. Ніхто не помітив, як вона зайшла. – Тікати зібралися? Ну-ну… Залиш цих дурнів. А ти, Орігу, молодець! – вона повернулася до Оріга. – Рикпете, я повертаю тебе в біти! Відтепер собачки на погонах носитиме Оріг. Він заслужив їх більше, ніж ти!
Гірея змахнула рукою. Собачки з погон Рикпета зникли й відразу з'явилися на погонах Оріга.
– Вітаю тебе, байт Оріг!
Оріг щасливо посміхався, по черзі косуючи на погони, які прикрашали золоті собачки, знак байта.
– Зрадник… – неголосно проговорив Рикпет.
– Дурень ти, Рикпете, і вуха в тебе холодні! Зате в мене на погонах золоті собачки, а тебе висікли!
– Ага, – презирливо кинула Шаната, – а ти розумний і вуха в тебе гарячі. Від макаронів!
Гірея зникла, як і з'явилася, безшумно. Чи зник Голос, було незрозуміло.
На порозі з'явився Кадим. Він оглянув розгардіяш і здивовано запитав:
– Це що за війна була?
– Та тут деякі собачки собі вислужували, – Рикпет кивнув на Оріга, – продажна шкура!
Гірея могла бути задоволеною. Оріг остаточно відпав від підозрілої компанії й перейшов на її бік.
Шанату
