номер у мене вдома, а так я його не пам'ятаю. А що до мене їхати, що до нього… це… однаково… А через нього можна зв'язатися з Великим Процесором…
– Із тим диваком, в якого такі кумедні футболки?
– Чого це він дивак? Ніякий він не дивак, а дуже навіть цей… прикольний мужик.
Скотилися зі сходів і бігцем кинулися до метро.
– Сергійко живе на Оболоні, за тридцять хвилин будемо в нього.
І справді, за півгодини вони вже підходили до будинку, де мешкав Сергійко.
– Тільки б він був удома… Тільки б він був удома… – як заклинання, повторювала Наталя, що раптом повірила: цей незнайомий Сергійко обов'язково допоможе Рику та Дмитру.
Сергійко майже скінчив будівництво держави Глюкландії. Залишалися останні кілька ходів. Ще трішечки, й він вийде переможцем у дуже складній та цікавий грі. І саме в цей час задзвонили в двері.
– Кого ще там принесло?
Доводилося йти відчиняти, бо вдома він був сам, тато з мамою кудись пішли. Невдоволено буркочучи та обіцяючи дати комусь по шиї, він зафіксував паузу та пішов відчиняти двері, по дорозі все ж таки ще озирнувшись на екран монітора.
– Славко? – здивувався Сергійко. – Привіт!
Потім кинув уважний погляд на Наталку й знову, вже запитливо глянув на Славка: що, мовляв, за одна?
– Ти того… як його… познайомся. Одним словом, це Наталка, а це Сергійко, ось… Я тобі розповідав. Розумієш, тут така штукенція…
І Славко, а потім і Наталка, доповнюючи та перебиваючи одне одного, розповіли, що сталося півгодини тому в Петька вдома. Сергійкові не треба було довго пояснювати. Він бачив, на що був здатен Макровір та його вірні слуги, тому добре уявляв, що міг учинити з хлопцями потужний вірус. Наталчині побоювання, що Сергійко може їм не повірити, відразу випарувалися. Після того, як гості скінчили свою розповідь, він не роздумував ані миті: про все, що сталося, треба негайно повідомити Великому Процесору. Без жалю він негайно закрив майже виграну гру, викликав на екран поштову програму «Outlook» та швиденько написав коротенького листа:
«Шановний пане Великий Процесоре! Просимо Вас негайно вийти на зв'язок. Тут у нас у фізичному світі щось трапилося, про що Ви маєте знати».
Лист миттєво потрапив до рук агента Трафіка. Він тицьнув пальцем у першого-ліпшого біта з команди Нортона й вручив йому конверта.
– Мухою до столиці, до Головного палацу. Ніде не зупиняйся, ні з ким дорогою не розмовляй. Віддаси до рук або Чипсету, або самому Великому Процесору особисто. Зрозуміло? Скажеш, що лист від Його Величності Сержа Першого.
– Зрозуміло, мій пане.
Біт скочив на коня і за ним аж загуло.
Слід сказати, що час у Заекранні тече зовсім інакше, ніж у фізичному світі. У Заекранні за секунду проходять мільйони операцій, тому і дій за визначений проміжок часу тут відбувається значно більше, ніж у фізичному світі. Отже, якщо біт мчить на коні до Головного палацу цілий день, то у фізичному світі це займе одну мить. І коли
