прорізі на тлі яскравого сонця.
– Ви мене не впізнаєте, тітонько Фло?
– Так як тебе впізнати, якщо ти став проти світла, що розглянути неможливо. Зайди всередину.
– Хто там, рибко моя? – прохрипів з ковбасної господар корчми.
– А поки не знаю…
З ковбасної вийшов Архіват, усе такий же кремезний, з посмішкою на всю свою широку добродушну пику. На відміну від тітоньки Фло, Архіват упізнав гостя одразу й без коливань:
– Дронику! Що ж ти, рибко моя, не впізнаєш королівського блазня? Ану збирай на стіл! Гість у нас дорогий: блазень самого Великого Процесора!
– Ні, дядечку Архівате, з обідом доведеться зачекати, – Дроник рукою зупинив тітоньку Фло, яка вже направилася мити руки.
– Щось трапилося? – стривожився корчмар.
– Трапилося, – підтвердив несподіваний гість і тихо сказав йому на вухо: – Зникла принцеса Інформа…
– Та що ж вона така безталанна, – прохрипів Архіват. – Красуня дівка, а все з нею якісь пригоди трапляються…
Дроник коротко розповів, що відбулося в останні дні, як зникла Інформа і з якої причини він опинився у Глюкландії.
– …І от я був знайшов файл з даними на цих людей, але без розвідки сунутися туди побоявся, а тут дивлюся – Глюкландія! А раз місто на місці, то куди з нього могла подітися корчма «У скаженого пса»? А раз є корчма, то і дядечко Архіват у ній командує. Ось така історія. Чи знаєте ви кого-небудь у цьому Персоналі? – запитав блазень.
– Та як не знати! – сплеснув руками старий списоносець. – Там мій колишній байт живе. Я під його проводом, вважай, років з п'ять чоботями гупав та куряву ковтав, він мені за брата рідного буде. От пообідаємо та й підемо до нього. Він у Персоналі глюк шановний.
– Ні, дядечку Архівате, обідати нема часу. Як подумаю, що принцеса Інформа десь там у полоні невідомо в кого, так мені шматок хліба в горло не лізе. Та й Сергійко з Чипсетом у фізичному світі чекають. Ось знайдемо принцесу, звільнимо її, тоді я обов'язково приїду до вас на обід.
– А його милість пана Чипсета приведеш? Про Його Величність Сержа Першого я й мріяти не смію…
– Обіцяти не можу, як же я за Чипсета обіцятиму? Але запрошення ваше передам обов'язково.
– Ну що ж… Причина поважна. Фло, рибко моя, святковий обід скасовується. Збери нам з Дроником по бутерброду на дорогу й налий пляшечку шинушаси… А то, мабуть, байт Флетрон без цього зі мною і розмовляти не стане. Скаже, що я жмикрут, для колишнього байта ковток шинушаси пошкодував…
Нашвидку зібравшись, Архіват з Дроником рушили до Персоналу. Дорогою Архіват невтомно розпитував про Його Величність Сержа Першого. Дроник відповідав, що знав. За розмовами вони й не помітили, як дісталися околиці селища, мети своєї короткої подорожі.
Архіват, не стишуючи ходи, впевнено крокував неширокою чистою вулицею. Нарешті, зробивши кілька поворотів, вони підійшли до великого цегельного будинку
