важкої могутньої долоні. Архіват щасливо посміхався, заплющивши очі. Що він згадував, слухаючи знайомий буркотливий голос? Свою молодість? Звуки щитів, що зіштовхуються в кривавій людській колотнечі, та гострий ляскіт шабельної січі? А може, радісний шум хмільних гулянок, коли ті, хто залишилися живими, раділи цьому під дзенькіт склянок, стукіт виделок і дзвінкий сміх молоденьких дівчаток-маркітанток? Хто його знає…
– Ні, друзяко, на мій жаль, це не мій син, хоча я б не відмовився мати такого молодця. Це, дорогий Флетроне, блазень самого Великого Процесора, а звуть його Дроник.
– Та ти що?.. Самого-самого? – недовірливо подивився на блазня Флетрон.
– А то! І от що, друзяко, йому потрібна твоя допомога.
– Та я… Та для самого… Та що завгодно! – Флетрон заметушився, пропускаючи у двір неочікуваних гостей. – А що потрібно робити? На яку допомогу очікує Великий Процесор від старого вояки?
– Бачиш, – дипломатично почав Архіват, розуміючи, що прохання обов'язково нашорошить старого друга, а може, навіть і налякає, – потрібно покопатися у вашій інформаційній коморі й дещо там пошукати.
– Самовільно залізти в інформаційну комору? – сплеснув руками Флетрон. – А ти знаєш, що за це буває? Невже Великий Процесор не може сам зажадати потрібну інформацію? Для чого це потрібно?
– Флетроне, друзяко, я не можу розповісти, для чого це потрібно, але повір мені, ця справа надзвичайної ваги, а головне – терміновості. Дроник це підтвердить, – Архіват озирнувся до блазня.
Той мовчки кивнув. Флетрон глибоко замислився. Несанкціонований доступ до інформаційної комори був чи не найжахливішим злочином у Заекранні, і покарання за нього могло бути дуже важким. Але якщо просить сам Скажений Пес, виходить, це не іграшки, а справді потрібно! Та й Дроник, блазень Великого Процесора, теж аргумент не зі слабких, треба визнати! Нарешті, глибоко зітхнувши, наче перед стрибком у холодну воду, Флетрон запитав:
– Що я маю зробити?
– Покажи, де комора, та підведи до неї Дроника якнайближче. Якщо є змога добратися до роз'ємів, то було б зовсім добре. Все інше зробить Дроник. Твоя справа підійти, постояти кілька секунд і піти. Це все!
– А-а… – одразу повеселішав Флетрон, – то самому лізти туди не треба?
– Я ж тобі кажу, що Дроник усе зробить сам. Став би я тебе підставляти? Ти що, Флетроне, друзяко…
– Чекай, перевдягнуся!
За кілька хвилин Флетрон вийшов на ґанок.
– Ну, я готовий, зараз тільки двері зачиню…
– Не тільки, – посміхнувся у вуса корчмар. – Дронику! Давай, синку…
На очах у враженого Флетрона Дроник перетворився на блакитну хмарину, яка повільно піднялася й втягнулася в кишеню флетронового піджака.
– Нічого собі… – тільки і зміг вимовити здивований байт, протираючи очі.
– Давай, давай, дивуватимешся потім… – підштовхував його у спину Архіват.
Отетерілий
