ще тут! Тінь батька Гамлета! – рикнув на друга Костик. Показившись ще кілька хвилин, Костик, нарешті, заспокоївся. До нього знову повернулася здатність тверезо і спокійно міркувати.
– Отже так… Ви всі, виродки, їдете до готелю, влаштовуєте там спостережний пункт та чекаєте на принцесу. Очей з входу не зводити! Станьте так, щоб готель було видно зусібіч. Якщо вона втекла, то мусить же вона куди-небудь прийти? А де вона може заявитися? Тільки в готелі!
– А к цьому… Ну, пацану тому… До якого вона на гостини приїхала? – обережно висловив припущення Лисий.
– Ти адресу цього пацана знаєш?! – обурився Костик, якому дуже не сподобалася спроба обговорення його розпоряджень, та ще ким – дурнями, у котрих з під носу втекла бранка! Це дістане кого завгодно!
– Ні, – зрозумів свою помилку Лисий і хіба що хвостом не завиляв.
– Так про що розмова?! Вантажтеся у ваше «курча» і чешіть з очей моїх, йолопи!!!
Трійця завовтузилася в коридорі, відчиняючи двері.
– Агов, зачекайте, допоможіть Герича… – окликнув їх Костик.
Непритомного Герича вчотирьох легко віднесли на диван. На якусь мить він отямився й невиразно пробурмотів:
– Упущтили… Бити важ треба… – і знову знепритомнів.
«Як його… – подумав Костик. – Оцей Макровір – неслабкий хлопець! Треба з ним обережніше».
Якщо хто-небудь думає, що Великий Процесор весь цей час сидів склавши руки, то він глибоко помиляється. Спочатку, правди ніде діти, отриманий лист примусив його добре попрацювати мозками. В листі було написано таке: «Чувак! Ти крупно облажався. Твоя донька у нас і надійно захована. Звичайно, ти можеш повернути її, але наші послуги з доставки юної красуні у зворотному напрямку будуть дорого коштувати… Хоча я вважаю, що за таку гарну герлу можна взяти більше двадцяти п'яти лимонів зелені, я не хочу тебе перенапружувати. Двадцять п'ять і не копійки, тобто цента, більше! Я не жадібний, до того ж це гуманно, а для тебе не складе занадто великих труднощів. Словом, готов бабки. Можна в електронному вигляді. Куди і як їх відправити, повідомимо додатково. І не особливо викаблучуйся! А то прикладу до доччиної голови два великих магніти. Щоб праски краще притягувалися! Бувай, чувачок, до зв'язку! А мене називай просто: Хакер!»
Спочатку Великий Процесор нічого не зрозумів. Тоді він прочитав листа ще раз. Потім ще. Складність перекладу тексту можна було порівняти зі складністю розшифровки єгипетської писемності.
Одразу і наповал спантеличувало звертання «Чувак». Такого титулу він ніколи не чув і, скільки не роздумував, так і не зміг зрозуміти, щоб він міг означати.
Зовсім недоступним для розуміння Хазяїна і Володаря було і наступне речення: «Ти крупно облажався». Ніякі словники не допомогли встановити його зміст. У повний тупик його поставила вимога дати двадцять п'ять зелених лимонів за повернення дочки. Чому лимонів? Чому двадцять п'ять? І чому саме зелених? І зрештою, якщо мова йшла про зелені лимони, чому пропонувалося готувати якихось бабок? Ще більше незрозумілою була вимога
