переінсталюється «вінда». Він здивувався б ще більше, якби довідався, хто допомагає йому з іншого боку екрана.
Проте сповістити Чипсета, що в цю складну й небезпечну справу втрутився якийсь могутній, а тому дуже небезпечний вірус, Великий Процесор ніяким чином не міг, і це було найобразливішим. Нікого з хлопців біля комп'ютера не було, а якби навіть і були, що з того: на компі все ще стояла підслушка. Але тепер стало зрозумілим, ким запечатана адреса відправника дивного листа: це зробив вірус. Використовуючи відеокамери системи безпеки «Дірявого неба», Великий Процесор прекрасно бачив, що відбувається в холі, на ґанку, у невеликому ресторанчику і навколо готелю в радіусі метрів двадцяти. Він бачив, як Чипсет кілька разів підходив до адміністраторки, і навіть чув питання, які той задавав. І саме Великий Процесор перший побачив жовтий мікроавтобус, що під'їхав до сусіднього з готелем будинку. Негайно зробивши кілька фотографій пасажирів буса, Великий Процесор спробував зметикувати, як же передати їх хлопцям.
– Це… – раптом сказав Славко. – Я того… піду прогуляюся… як його… навколо готелю.
– А що? – одразу нашорошився Сергійко. – Побачив щось підозріле? Де? Що? Кого?
– Просто того… пройдуся…
– A-a-a… – розчаровано протягнув Сергійко.
– Я це… недовго.
Славко неквапливим прогулянковим кроком пішов тротуаром і зник за рогом готелю. За кілька хвилин він з'явився з іншого боку будинку. Сергійко одразу помітив: щось не так. Славко йшов швидко, перевалюючись, наче качка, час від часу озираючись на всі боки. До друзів він майже підбіг, пітний та захеканий.
– Є, хлопці! Там, за будинком… цеє… жовтий мікроавтобус стоїть. Точно такий, як ви… ну… того… розповідали! І ручка зламана, і цей… замочок висить…
Чипсет схопив Славка за руку:
– Близько підходив?
– Що я, не розумію? Здаля це… тільки… Ну… акуратно так…
– Хто в кабіні? Бачив кого? – запитав Сергійко.
– У кабіні це… сидить якийсь ну… прищ один. Більше в машині як його… нікого… Я не розглянув, далеко там… І це… скло відблискує. От.
У цей самий час з-за рогу готелю прогулянковою ходою, точнісінько так же, як тільки-но Славко, вийшов високий і худорлявий чолов'яга. За кілька митей точно такою ж ходою з-за другого рогу готелю вийшов інший громадянин, невисокий на зріст та з пристойним черевцем. Обидва були в темних окулярах. Громадяни так старанно зображали, що їх анічогісінько не чіпляє і не обходить, що було очевидно: обходить їх усе. Вся трійця, що сиділа на лавочці з видом нудьгуючих ледарів, була захоплена зненацька. Якщо Довгий або Товстий кого-небудь з них бачили в обличчя, то вся операція опинялася під загрозою викриття.
– Ну? – із запитанням подивився Чипсет на Сергійка.
– А! – раптом з лементом підхопився Славко. – То
