чоловік, важко дихаючи, зупинився й поставив сумки на землю. Відсапуючись, він помахав руками. Разом з ним стала й жінка. Те саме довелося зробити й Інформі. За кілька хвилин пішли знову, метрів за сто зупинка повторилася. Жінка кинула поглядом на дівчину, яка йшла позаду. Коли зупинилися втретє, жінка почала нервово мацати по кишенях. Нарешті попереду з'явилася платформа. Літня пара, з побоюванням озираючись на Інформу, ледь затягла сходами свої важкі сумки. Інформа відійшла убік. Тітка дістала гаманець і пішла до каси. Дівчина, бажаючи довідатися, що потрібно зробити для того, щоб мати змогу поїхати таємничою електричкою, пішла за тіткою, уважно стежачи за її діями. Це переповнило чашу тітчиної тривоги, і вона зненацька слабким для огрядного тіла голосом пискнула:
– Васю, рятуй…
Інформа злякано позадкувала.
Відчувши слабину й побачивши переляк дівчини, тітка посмілішала і, виставивши вперед могутні груди, повнометражно наїхала на Інформу:
– Ти чого до нас присікалася? І ходиш, і ходиш, стежиш… А ну, пішла звідсіля! Зараз міліцію викличу! Василю! Викликай ОМОН! Допоможіть! Терористи! – з писклявого голос перетворився ледь не на бас, голосний та могутній, що цілком відповідав габаритам тітчиного тіла.
Інформа зніяковіла:
– Тітонько, які терористи? Я ж одна… А йшла за вами, бо дороги не знала…
– Рятуйте! – продовжувала репетувати тітка, немов протиповітряна сирена, які іноді випробують на заводах. Тоді сирени завивають так, що в будинках поруч мало не вилітають шибки.
– Зажди, Маріє… Ти що, не бачиш? Це ж просто дівчинка! Може, вона й справді дороги не знає? – спробував заспокоїти дружину розсудливіший і статечніший Василь.
– Що? – жінка припинила репетувати, але все одно підозріло дивилася на принцесу, готова запустити свою сирену знову. – Однаково відійди… А чого на гаманець витріщилась? У мене тут грошей тільки на квитки. Ось, подивися, – тітка відкрила гаманець і показала його внутрішність Інформі, – так що ніякого прибутку для тебе…
– На які квитки? – запитала Інформа. Вона у своєму житті ні про які квитки ніколи й не чула.
– Що значить – на які? Щоб електричкою їхати.
– А як нею їдуть? – продовжувала дівчина ставити свої, на перший погляд навіть не дитячі, а безглузді запитання.
– Агов, ти чого? З місяця впала? – трохи розгублено запитав дядько Василь.
– Ні… – відповіла Інформа, розуміючи, що треба якось вивернутися, інакше її справді можуть прийняти за божевільну, – я… у мене… пам'ять пропала. Забула все…
– Як усе? Зовсім усе? – здивувався дядько Василь. Підозрілість тітки Марії трохи зменшилася, і в її очах з'явилася навіть жалість.
– Ні, дещо пам'ятаю… – почала вигадувати Інформа. – Мене кличуть Інформа…
– Інформа? – знову нашорошилася тітка Марія. – Чеченка чи що? Що за ім'я таке? Ніколи не чула.
– Ні,
