мусиш підкорятися їй у всьому.
– Я зроблю це, Владико.
«Чергове випробування. Нейла не ставить під сумнів моїх випробувань. Сприймає їх як блошині укуси. Її Владика наказує? Нейла підкоряється. Я не можу дозволити, аби щось порушило цей зв’язок».
Лето подумав, що з неї вийшла б чудова Шедаут[3] давнини. Це було однією з причин, через які він подарував Нейлі крис-ножа, справжнього збереженого з січі Табр. Він належав одній із дружин Стілґара. Нейла носила його у схованих під одягом піхвах, більше як талісман, ніж як зброю. Він вручив їй крис-ніж за первісним ритуалом, з церемонією, що вразила його самого вибухом емоцій, які він вважав назавжди похованими.
– Це зуб Шай-Хулуда.
Він простяг їй клинок своїми срібношкірими руками.
– Візьмеш його – і станеш часткою минулого й майбутнього. Заплямуєш його – і минуле не дасть тобі майбутнього.
Нейла прийняла клинок, а тоді піхви.
– Виточи кров із пальця, – наказав Лето.
Нейла підкорилася.
– Вклади клинок. Ніколи не ховай його, не забарвивши кров’ю.
Нейла знову підкорилася.
Доки Лето вдивлявся у тривимірне зображення Нейли, його роздуми про цю давню церемонію скаламутив смуток. Якщо не триматися звичаю старих фрименів, клинок ставатиме дедалі крихкішим і непридатнішим. Крис-ніж збереже свою подобу впродовж життя Нейли, але не надто довше.
«Я відкинув частку минулого».
Як сумно, що давні Шедаут стали теперішніми Рибомовками. А справжнього крис-ножа використано, щоб сильніше зв’язати слугу з його паном. Він знав, що дехто вважає, наче його Рибомовки насправді є жрицями – відповіддю Лето Бене Ґессерит.
«Він творить іншу релігію», – казали Бене Ґессерит.
«Нісенітниця! Я не творю релігії. Я сам релігія!»
Нейла ввійшла до священної вежі й зупинилася за три кроки від повозу Лето, опустивши погляд униз, як і належить підлеглій.
Усе ще перебуваючи у своїх спогадах, Лето сказав:
– Глянь на мене, жінко!
Вона послухалася.
– Я створив святу непристойність! – промовив він. – Релігія, побудована довкола моєї персони, викликає в мене огиду!
– Так, Владико.
Зелені очі Нейли над позолоченими подушками щік дивилися на нього без питання, без розуміння, без потреби жодної відповіді.
«Якби я послав її збирати зорі, пішла б і спробувала. Думає, що я знову її випробовую. Вірю, що вона могла б мене розгнівати».
– Ця клята релігія мусила б закінчитися разом зі мною! – гукнув Лето. – Навіщо мені хотіти напустити релігію на мій народ? Релігії руйнують зсередини – як Імперію, так і окремих людей. Однаково.
– Так, Владико.
– Релігії творять радикалів і фанатиків – таких, як ти!
– Дякую, Владико.
Короткий спалах
Та, що черпає з криниці; фрименське почесне звертання (зі «Всесвіту Дюни»).
