дюни. Жодного разу не зупинилася, щоб помилуватися речами довкола неї.
– Ти маєш героїчну терплячість, Нейло, – сказав їй колись Владика.
Зараз згадка про ті слова зігріла її.
Лето зі своєї вежі стежив за просуванням Нейли довгими гвинтовими сходами, що закручувалися спіраллю довкола іксіанської штольні. Він бачив цей підйом завдяки іксіанському пристрою, який із чотирикратним зменшенням проєктував її образ на тривимірний екран просто перед його очима.
«Як точно вона рухається», – подумав він.
Знав, що ця точність походить із ревної простоти.
Вона мала на собі синю форму Рибомовок і накидку з каптуром, без яструба на грудях. Проминувши сторожовий пост біля підніжжя вежі, скинула світлопоглинальну маску, яку мусила вдягати для особистих візитів. Її кремезне мускулисте тіло скидалося на тіла багатьох інших його вартівниць, але обличчя не нагадувало жодне інше у всій його пам’яті. Майже квадратне, з таким широким ротом, що здавалося, ніби він тягнеться від вуха до вуха – то була ілюзія, викликана глибокими складками в кутках губ. Її очі були блідо-зеленими, а коротко обтяте волосся мало колір старої слонової кості. Чоло ще більше посилювало ефект квадратності: майже пласке, зі світлими бровами, ледь помітними над очима, від яких годі було відвести погляд. Прямий ніс не дуже виступав над обличчям, закінчуючись поблизу рота з тонкими губами.
Коли Нейла говорила, її великі щелепи розкривалися й закривалися, як у деяких первісних тварин. Її сила, мало кому відома поза корпусом Рибомовок, була легендарною. Лето бачив, як вона однією рукою підняла стокілограмового чоловіка. Її першу появу на Арракісі влаштували без втручання Монео, хоча мажордом знав, що Лето використовує своїх Рибомовок як таємних агенток.
Лето відвернувся від рухомої фігури й крізь широкий отвір поблизу нього глянув на південну пустелю. Кольори далеких скель танцювали у його свідомості – коричневий, золотий, темно-бурштиновий. Далекий кліф перетинала рожева лінія, достеменно такої ж барви, як пір’я чаплі. Чаплі більше не існували ніде поза його пам’яттю, але він переніс цю бліду пастельну стрічку до внутрішніх очей, і здалося, ніби вимерлий птах пролетів біля нього.
Він знав, що підйом починає вже втомлювати навіть Нейлу. Врешті вона зупинилася перепочити, затримавшись за два кроки од відмітки трьох чвертей підйому, точнісінько там, де відпочивала щоразу. Це було часткою її точності, однією з причин, чому він повернув її сюди з віддаленого гарнізону на Сепреку.
Яструб Дюни пролетів повз отвір поблизу Лето всього на відстані кількох розмахів крил від стіни вежі. Увагу птаха привернули тіні біля підніжжя Цитаделі. Лето знав, що інколи туди забігали дрібні тваринки. На обрії, за лінією льоту яструба, видно було тьмяну смугу хмар.
Яким дивним для старих фрименів усередині нього було все це: хмари на Арракісі, дощ і відкрита вода.
Лето нагадав внутрішнім
