всі… у цьому одному… тілі… – Урвав.
Лето промовчав. Це був вирішальний момент.
Згодом Айдаго дозволив собі знамениту посмішку «нехай-йому-чорт».
– Тоді я звернуся до Лето першого й Пола – тих, що знають мене найкраще. Використайте мене добре, бо я вас любив.
Лето заплющив очі. Ці слова завжди завдавали йому болю. Знав, що любов – те, від чого він найменше може захиститися.
Монео, який прислухався до розмови, вирушив на порятунок. Увійшов і сказав:
– Владико, мені забрати Дункана Айдаго до вартівниць, якими він командуватиме?
– Так. – Це єдине слово, на яке спромігся Лето.
Монео взяв Айдаго за руку й повів його.
«Добрий Монео, – подумав Лето. – Такий добрий. Так добре мене знає, але я втрачаю надію, що він колись мене зрозуміє».
Я знаю зло своїх предків, оскільки я є ними. Рівновага вкрай хистка. Знаю: мало хто із вас, тих, що читали мої слова, так думали про своїх предків. Вам не спадало на думку, що ваші предки – це ті, хто вижив, і що виживання інколи вимагало жорстоких рішень, різновиду бездумної брутальності, яку з великими труднощами придушує цивілізоване людство. Яку ціну ви сплатите за це придушування? Приймете власне вимирання?
Одягаючись у перший ранок командування Рибомовками, Айдаго намагався струсити з себе нічний кошмар. Він двічі прокидався від нього й щоразу виходив на балкон глянути на зорі, а сон далі ревів йому в голові.
«Жінки… беззбройні жінки в чорних обладунках… натовп, що суне з хрипким бездумним криком… вимахує руками, вологими від червоної крові… а коли з’юрмилися наді мною, їхні роти роззявилися, показавши жахливі ікла!»
І в цю мить він прокинувся.
Ранкове світло не надто допомогло розвіяти нічні примари.
Йому облаштували кімнату в північній вежі. Балкон виходив на дюни, що тяглися до далекої скелі, біля підніжжя якої розкинулося щось схоже на глинобитне селище.
Айдаго застебнув туніку, оглядаючи цей краєвид.
«Чому Лето набирає до армії лише жінок?»
Кілька миловидних Рибомовок запропонували своєму командирові провести з ним ніч, але Айдаго відмовився від таких пропозицій.
Не по-атрідівськи використовувати секс як засіб переконання!
Оглянув своє вбрання: чорний однострій із золотою облямівкою, червоний яструб ліворуч на грудях. Це принаймні знайоме. Без відзнак рангу.
– Вони знають ваше обличчя, – сказав Монео.
«Дивний малий чоловічок, цей Монео».
Раптом ця думка здивувала Айдаго. Поміркувавши, він вирішив, що Монео не був малим. «Дуже стриманий, так, але не нижчий за мене». Здавалося, що Монео заглиблений у себе… зібраний.
Айдаго окинув поглядом свою сибаритську кімнату, аж надто комфортабельну – м’які подушки, приладдя, сховане за панелями з коричневого полірованого дерева. Купальню мальовниче викладено пастельно-синіми плитками, а в комбінованій душовій з ванною помістилося б не менше шести осіб. Усе довкола заохочувало
