2008-го Квінтана нарешті виявив бажання пройти атестацію, однак отримати погони з чотирма золотистими смужками завадила чергова економічна криза, яка восени того року докотилася до Еквадору. Як і десятиліття тому, найбільше постраждав банківський сектор, «здулося» кількадесят страхових компаній, люди почали менше літати, і керівництво «LAN» натякнуло Аріелю, що в найближчі п’ять-шість років компанія не розширятиметься, дай Бог «утримати в повітрі» той флот, що вже є, а отже, нові командири екіпажів їм точно не знадобляться. Більшість капітанів, що працювали у «LAN Ecuador», була приблизно того ж віку, що й Квінтана, здебільшого – навіть молодшими, тож сподіватись, що хтось із них найближчим часом склеїть ласти та звільнить місце, не доводилося. Квінтана вирішив не йти з компанії, якій віддав більше двадцяти років життя, та поступово змирився з тим, що до пенсії літатиме в кріслі другого пілота. Зважаючи на все це, звертання «капітане» в устах Аріеля зазвичай мало напівжартівливий, удавано зневажливий відтінок. Зазвичай, але не сьогодні. Дивлячись на Мігеля Суеро, другий пілот занепокоєно супився.
– Я в нормі. Все добре, – нечітко відповів Мігель Віктор Суеро.
От тільки Аріель Квінтана розумів, що його напарник каже неправду. Суеро виглядав хворим і якимось несфокусованим ще у залі відпочинку членів екіпажу аеропорту Ґуаякіля, де вони очікували на найсвіжіші метеорологічні звіти про погодні умови на шляху до Кіто та Маямі. Шкіра на його щоках набула попелясто-сірого відтінку та звисала, неначе намокла постільна білизна. Потискаючи колезі руку, Аріель здивувався, настільки гарячою та сухою була долоня в Мігеля, а ще в момент привітання вловив терпкий запах і з відразою та ще більшим здивуванням усвідомив, що капітан Суеро – фанатичний чистьоха та педант – щонайменше два дні не ставав під душ. Квінтана запитав товариша, як той почувається, на що Суеро знизав плечима, несамохіть скривив верхню губу та пробубнів щось про проблеми зі шлунком.
На передпольотному брифінгу Мігель Суеро відзначався небагатослівністю, говорив невиразно та неохоче, майже не розтуляючи рота. Голос долинав, наче крізь вату. Квінтана подумав, що так, напевно, розмовляють пірнальники під водою: ледь розтуляючи губи, щоб не випускати з легенів дорогоцінне повітря.
«Boeing 767», яким вони летіли спочатку до Кіто, а звідти – до Маямі, прибув до столиці Еквадору з Мадрида о 10:40 ранку. Квінтана та Суеро перекинулись кількома словами з екіпажем, який вів лайнер із Європи (якщо бути точним, то спілкувався лише другий пілот, капітан Суеро не зронив ні слова), після чого, не виявивши проблем, офіційно «прийняли» літак і почали готуватись до вильоту.
На брифінгу в аеропорту Квінтана із Суеро домовились, що під час сьогоднішнього рейсу Квінтана здійснюватиме зліт із Ґуаякіля та посадку в кінцевому пункті призначення, тобто у Міжнародному аеропорту Маямі, а Суеро відповідатиме за проміжну посадку та виліт з аеропорту Кіто. Зліт пройшов як по маслу, зате на шляху до столиці виникли проблеми. Спочатку Суеро повів 767-й до старого аеропорту. Новий аеропорт – «Маріскаль Сукре» –
