нагадати: – Спостерігайте за вітром.
Із ранку над аеропортом дув сильний вітер із поривами, що в довільний момент змінювали напрямок і ускладнювали посадку.
– Диспетчерська, вас зрозумів, 26L, – відповів Квінтана, кладучи руки на штурвал. – Дякую.
«Boeing 767» труснуло. Одночасно в кабіні пролунав безбарвний голос машини:
– One hundred, – бортовий комп’ютер підказував пілоту, що літак перетнув позначку висоти 100 метрів.
Аріель Квінтана відімкнув автопілот і доповів:
– 26L, смуга вільна, сідаємо.
Капітан не відреагував. Хоча мав би.
Зліва вимальовувалися блискучі будівлі Північного термінала.
Через кілька секунд вдруге озвалася машина:
– Fifty.
767-й задер ніс, але Квінтана миттю його вирівняв, віддавши штурвал від себе.
Несподівано Мігель Суеро поклав руки на штурвал і глухо витиснув:
– My airplane[39].
В авіації фраза «my airplane» означає, що пілот, який її промовив, бере керування на себе та надалі повністю контролює політ. Її може бути проказано одним із пілотів перед зльотом чи посадкою – таким чином льотчик підтверджує, що саме він керуватиме літаком, – або командиром екіпажу під час екстреної ситуації. В останньому разі «my airplane» слугує беззастережним наказом для другого пілота відсторонитися від керування. Чимось на кшталт «руки геть від штурвала та нічого не роби, поки я не попрошу».
– Мігелю? – Квінтана відчув, як із живота стравоходом підіймається чорна хвиля жаху. Причому найбільше його налякало не те, що Мігель Суеро дивився вперед холодними очима ящірки. І навіть не тонка цівка крові, що виткнулася з правої ніздрі та втратила колір, змішавшись із потом на верхній губі. Чомусь Аріель Квінтана найдужче злякався того, що Суеро звернувся до нього англійською. На коротку мить Аріелю здалося, що в лівому кріслі сидить хтось чужий, якась невідома йому істота, яка використовує тіло його товариша лише як оболонку, непрозору та гнучку шкаралупу для прикриття своєї лячної суті.
Довго розмірковувати про це він не зміг. Мігель Суеро поклав праву руку на важелі керування тягою двигунів і різким рухом поставив їх у крайнє переднє положення. Двигуни заревли, Квінтана відчув, як спину втиснуло в пілотське крісло – 767-й почав набирати швидкість. Швидкість – але не висоту.
«Друге коло? – подумав Квінтана. – Навіщо?»
Уголос повторив:
– Навіщо? – незважаючи на переляк, другий пілот дотримувався правил і не заважав командиру керувати лайнером.
Суеро щось зашепотів, проте слова потонули в реві двигунів.
– Що не так?! – рявкнув Квінтана.
Замість того щоб потягнути штурвал на себе та піднімати літак, Мігель Суеро нахилив стійку вліво. 767-й, не набираючи висоти, небезпечно накренився на лівий бік.
– Мігелю…
Мій літак (
