на моєму місці? – раптом прямо запитала принцеса.
– Ну що я тобі можу сказати? Якось не приходилося мені вибирати, за кого виходити заміж, – з хитрою усмішкою сказав він. Інґіґерд чогось подібного й очікувала, знаючи Гео. Її пробирав сміх. За якусь хвилю вони вже вдвох від душі реготали.
– Перестань, мені зараз не до жартів! – мов відрізала вона, зупиняючись.
– Ну добре, якщо серйозно, то я б краще вийшов заміж за Яріслейва. Він такий… гарний, – комічно закотивши до неба очі та мрійливо подивившись на купки хмар, що пропливали над рікою, мовив Гео. При цьому він постукував вказівним пальцем по губах. Інґіґерд засміялася:
– Звідки ти знаєш? Ти ж його не бачив, – сказала вона зі смішним здивуванням і похитала головою, даючи зрозуміти, що не схвалює брехні.
– Як це не бачив? Ще й як бачив! – мовив Гео, комічно витріщивши очі.
– Не бреши! – аж вигукнула дівчина, сміючись, і дала йому стусана своїм маленьким, але міцним кулачком. Той аж спересердя сквасився й потер місце удару.
– Не брешу! Допомагав служницям наливати воду, щоб він міг помитися…
– Справді так було? – не повірила Інґіґерд.
– Можна сказати, бачив його у всій красі, – змовницьки підморгнув Гео.
– Не жартуй, – пригрозила йому пальчиком принцеса.
– От ти мене питаєш, а сама що можеш сказати? Він тобі хоч трохи подобається?
– Не знаю…
– Не криви душею. Ти ж розмовляла з ним, та й кажуть люди, що він твій полонений. І ти ж його привела в замок! Тільки чесно!
– Кажу тобі чесно: він мені життя врятував, – мовила принцеса. Вони збиралися на конях переходити річку, що текла поблизу.
– Я спитав, чи він тобі подобається. От хитрунка! – усміхнувся Гео, заглядаючи їй в очі.
– Подобається? Не знаю… – відповіла Інґіґерд, і собі усміхнувшись та відвівши очі вбік. Їй уже просто нікуди було діватись під пильним поглядом друга.
– Подобається, ха-ха, я ж бачу. Мені то ти можеш зізнатися. Я ж свій…
– Н-не знаю… Але я хотіла б хоч одним оком побачити ту країну, звідки прибув князь Яріслейв, – замріяно мовила принцеса.
Вони їхали, вже наближаючись кам’янистою рівнинною місцевістю до ріки. Розмовляли, сміялися, доганяли одне одного наввипередки. Їм було цікаво разом…
І тут нізвідки з’явилася хмара диких качок. Їх прилетіло так багато, що враз річка в тому місці, де знаходились Інга і Гео, стала вщент заполоненою птахами. Кінь Гео відразу сполохано відскочив праворуч, і хлопець ледве зміг утримати віжки. Найдивовижнішим було те, як птахи ось так несподівано і загадково утворили круговерть саме навколо Інґіґерд. Вони все приземлялись і приземлялись. То були сірі, з коричневим пір’ячком качечки і сизі красені-селезні з коричневою грудкою і бірюзовим забарвленням голови. Коні ставали на диби, іржали, але нічого неможливо було вдіяти, виходу не було. Простір навколо був наповнений неймовірним кряканням. У
