коня і рушила вперед. Щось у тому місці приковувало її увагу, і вона не могла відвести погляду.
– Не йди туди! – крикнув Гео, але її кінь вже зайшов у воду. Хлопець поспішив за нею. Він помітив посередині заглиблення, навколо якого бушувала вода, і зрозумів, що тут щось не те. Кінь боявся і не хотів так швидко йти, як би хлопцю хотілося.
– Я це мушу побачити, – раптом дивно сказала Інґіґерд, не оглядаючись і не відриваючи погляду від того, чого Гео не дано було угледіти, хоч як він не намагався.
І тут її кобилка почала жалібно іржати, просідаючи все нижче і нижче, то втрачаючи рівновагу, то знову її відновлюючи. Сильна течія зносила її вліво. Але принцеса ще не прийшла до тями. Марево притягувало, і вона йшла назустріч йому, нічого навколо себе не зауважуючи. Вода в ріці була глибша, ніж зазвичай. Очевидно, сьогодні приплив після кількох похмурих дощових днів. Гео зрозумів, що це вир, який зараз затягне принцесу разом з конем усередину. Він рвонувся вперед, але уявив, що і він може туди потрапити. Хлопець не входив у круг, гарцював навколо, намагаючись докричатися до Інґіґерд, але все марно. Щось ніби вело її всередину виру. А качки навколо, як божевільні, крякали і лопотіли крильми. Нарешті Гео вдалося зловити вуздечку Аделі, конячки Інґіґерд. Він щосили потягнув її до себе, намагаючись вирвати з виру. Та поки що йому це не вдавалося: кобилка жалібно іржала, вириваючись у паніці. Її несло навколо по кругу. Напевно, вона б і вирвалась, якби була сама, але принцеса керувала нею так, що врятуватись неможливо було. Та вирва затягувала вглиб.
– Інґіґерд! – кричав Гео до нестями. Йому стало страшно. А що, як він не впорається, не врятує? Що тоді? І тут, коли вода бризками полетіла в обличчя Інґіґерд, та миттєво отямилась. Озирнулася, не розуміючи, що ж відбувається.
– Гео, де я?! – крикнула на повні груди.
– Ти у вирі! Тримайся! – Хлопець направив коня туди, де в цю мить перебувала принцеса. Перехилився з сідла, спробувавши схопити її за руку. Вона потягнулася до нього, ледь торкнувшись пальцями… Марно… Вир затягував невмолимо в глибину.
– Не можу! – у відчаї кричала вона. В її очах був передсмертний жах.
– Пробуй ще раз! Давай! – намагався перекричати стихію і крякання диких качок Гео. Нарешті йому вдалося вхопити за руку, він потягнув її до себе, в результаті чого дівчина висковзнула з сідла й опинилась у воді. Ще якусь мить хлопець старався втримати її, але вир був такої сили, що вирвав принцесу від нього. Він бачив, як вона борсається у воді, намагаючись виплисти проти течії. Недовго думаючи, зняв із себе сорочку і кинув їй.
– Хапайся за одяг! Швидко! Ну ж бо!
Її рука, простягнута в сторону кинутої їй сорочки, зникла під водою.
– Інґіґе-е-е-ерд!!! – заволав він. Сльози розпачу потекли з очей.
– Інґіґе-е-е-е-ерд!!! Ні-і!!! Не йди!!! Вернись!!!!
У цей час позаду почувся звук тіла, що падало у воду. Оглянувшись, побачив конунга Улофа з двома кіньми. Тієї ж миті голова Аделі знову опинилась біля нього. Кобилка була ще жива, ще дихала. Хлопцеві вдалося вхопити за вуздечку і з усієї сили
